Deer Hunter 2003

Охотничий клуб.

Кто сколько оленей убил?

Список нашего клуба:

Основатель клуба:

Хомяк-Джедай

Главный охотник:

Dr.HellRaiser [Metall Boss]

Почётные охотники на оленей:

Maska-Z
Nafanya
NeoStalker (победитель первой игры)
Антиполицай

Охотники-новички:

Хозяин Ада
Midnigt
Don ИkИ

GreenPeace:

-Lana-
Lo-Lo


Для того,чтобы вступить в клуб оставляйте заявку или пишите мне в аську.
Я убил 4.
А ты?
Дата выхода: 17.10.2002 г.
:)))
А реально кто-нибудь в эту игру нормально играл?:)

Это же скучно...Ходишь полдня...ищешь оленя,убил,и чего дальше?Хотя мне нравиться :)))
Ну вы даете.. Честное слово...
ОЛЕНИ

(плотнорогие), семейство парнокопытных животных подотряда жвачных. Самцы (у северных оленей и самки) имеют рога (у большинства ветвистые), ежегодно сбрасываемые, весной вырастающие вновь. Ок. 30 видов, в Евразии, Сев. Африке, Америке, акклиматизированы в Нов. Зеландии и на ряде островов. Наиболее известны благородный олень, пятнистый олень, лань, косуля, кабарга, лось, северный олень. Объект промысла (мясо, кожа, рога). Численность ряда видов сокращается. 11 видов и 20 подвидов в Красной книге Международного Союза охраны природы и природных ресурсов.

Кстати,реально эту игру должны были запретить...Американцы же против убийста зверей...
Игра будет улётная.
Я отвечаю.
Буду рубаться в неё полюбому.
Буду оленей щимить.
Великая миграция северных оленей
Животные



Миллионные стада мигрируют по полярной тундре.
Тундровый олень Северной Канады мигрирует с просторов полярной тундры к северо-западу от залива Гудзона в тайгу на Юконе и Манитобе. Добраться до этих бескрайних диких просторов можно всего по нескольким автомобильным и одной железной дороге; альтернативный транспорт - гидросамолет и вертолет.

Великая миграция северных оленей
Мигрирующие стада насчитывают сотни тысяч особей; проходит несколько дней, пока все стадо не минует определенное место на маршруте

Северный олень - крупное травоядное животное, ростом около 1,5 м. в холке и весом до 270 кг. Он прекрасно приспособлен к жизни в суровом климате Северной Канады, его грубая густая шерсть формирует плотный покров до 5 см толщиной. Волоски полые и содержат воздушные ячейки, которые помогают создать изоляцию от холода; шерстью, лучше защищающей от холода и ветра, вероятно, не обладает ни одно млекопитающее. Это единственный вид оленей, у которого и самец и самка имеют рога; их отличают и широкие, плоские копыта, идеально приспособленные для того, чтобы такое крупное животное не проваливалось в снег. Северный олень непривередлив в еде и питается листьями любого растения, что вместе с лишайниками составляет около 30% его рациона.

Северные олени канадской тундры - арктические (тундровые) карибу - обычно живут группами около 100 животных и проводят зиму в добывании листьев, травы и лишайников под защитой хвойных лесов или тайги. В этом районе преобладают канадская ель, сосна, американская лиственница и пихта, а также береза, осина, бук, тсуга и клен. Тайга, как и лежащая севернее тундра, зимой покрыта глубоким снегом, однако под укрытием леса снег практически не покрывается твердой коркой, а значит, олени вполне могут раскопать его передними копытами, чтобы добраться до зеленых листьев и лишайников, погребенных под ним. Часть животных здесь только зимует, другие же проводят в лесу всю свою жизнь, пренебрегая ежегодной обратной миграцией.

Каждый год северные олени собираются вместе для грандиозной миграции на север, от своих зимовий в тайге к далекой северной ту

Бегущее стадо северных оленей

ундре, где они размножаются. Где-то между февралем и апрелем небольшие группы северных оленей начинают сбиваться в огромные стада, численность которых может колебаться от 500000 до миллиона особей. Эти стада, состоящие из беременных олених, молодняка и самцов, отправляются на север, придерживаясь маршрутов, по которым двигались многие поколения оленей. Они преодолевают от 24 до 48 км. в день, а значит 400-500-километровое путешествие может занять у них до 20 дней. Собирающееся стадо настолько велико, что минуют дни и даже недели, прежде чем все оно пройдет определенную точку на маршруте.

Первые самки добираются до мест размножения в тундре, у Полярного круга, к концу мая; там они почти сразу же рожают детенышей. Оленята уже через несколько часов после рождения могут бегать, а через несколько недель способны самостоятельно добывать себе пищу. Будучи в тундре, олени жадно питаются, восполняя запасы, полностью израсходованные за предыдущую зиму и готовясь к следующей суровой зимовке.

Тундра пробуждается к жизни ранним летом, демонстрируя буйство цветов и изобилие сочных молодых побегов. В этот период длинных дней и коротких ночей температура может резко повышаться, ставя оленей под угрозу перегрева. Но вековой опыт помогает им отыскивать возвышенности, где прохладный ветерок или сохранившийся в ложбинах снег помогает им охладиться.

В сентябре, когда дни начинают убывать, а температура падает, олени отправляются в обратный путь на юг. Выходят они обычно небольшими группами, по две-три особи, постепенно сбиваясь во все более крупные стада по мере приближения к лесам. Южная миграция проходит быстрее, поскольку олени могут покрывать примерно 60 км. в день.
ЧЁ ЗА КЛУБ ТО?
Продаем: Мясо Северного Оленя

Группа компаний "Стар" - все для мясопереработки.
У нас вы можете найти: поставки мяса; натуральные и искусственные оболочки для колбасных изделий, соевые белки, пищевые добавки, специи и смеси, технологический инвентарь и другое; сделать высококачественную флексографическую печать на оболочках;

Добавлено: ( 11:56 16.12.2004) Объявление в архиве
Предлагаем к поставке Мясо дикого северного оленя в тушах,
со склада в Новосибирске или Красноярске по цене 60 р. кг
Организация: ООО "АрмРос" Город: Новосибирск
Контактное лицо: Сергей
Тел.: 8-913-919-9598
Заяц или оленье мясо.



Заяц. У зайца, очищенного от шкуры обрубить лапы, срезать кровянистые части, отделить каркас и разрубить на двое, все положить в маринад на один сутки.

Маринад: 1 б. уксусу, 2 б. воды, 1 морковь, 1 петрушку, 1 репу нарезать колечками, перец, лавр. лист соединить и прокипятить, остудив положить туда дичь.

Продержав сутки в маринаде, вынуть, очистить от пленок до самого мяса, нашпиговать шпигом, положить в сотейник, посолить, полить маслом и поставить в духовой шкап, когда немного заколерустся, смазать сметаной и жарить до готовности. Разрезать кусками, сложить в кастрюлю, вылить из под него сок, положить 1/2 ф. сметаны, потушить.

Оленье мясо. Лось, олень, дикая коза - приготовляются одинаково. Очистить мясо от пленок и положить в маринад на одни сутки, после чего хорошо промыть в холодной воде, снять с костей, нашпиговать шпигом, положить на противень вместе с костями и обрезками, посолить полить маслом и поставить жарить, подливая понемногу воды. Затем облить сметаной (1 ф.) и жарить до готовности (5 ф. жарить 1 час). Когда готово, вынуть, нарезать ломтями, уложить на блюдо и залить соусом.

Соус шеврель поаврад: в масло из под оленины положить 1/8 ф. муки, спасеровать, развести оленьим бульоном, прибавить 1 ст. л. варенья из черной смородины, 1 ст. л. сметаны, сок из 1/2 лимона, прокипятить и залить нарезанное мясо.
Общие сведения об округе


Питание


Обычная пища коренных жителей Чукотки — это мясо: оленье — у чукчей, юкагиров и эвенов; тюленей и китообразных — у морских охотников. Однако уже в давние времена практиковался широкий обмен продуктами питания между тундровыми и приморскими жителями, что отражено в мифах и преда­ниях. Употребляют мясо преимущественно в вареном виде. В. Г. Тан-Богораз указывает, что, по-видимому, до использования с этой цепью металлической посуды мясо жарилось на раскаленных камнях, хотя в настоящее время жаре­ное мясо не присутствует в традиционной кухне. В пищу помимо мяса употреб­лялись также кровь и внутренности.

В подготовке пищи большую роль играли съедобные растения: листья и кора молодых побегов полярной ивы, дикий лук, несколько видов щавеля, ягоды, морская капуста. Употреблялись также и моллюски. У народов Чукотки боль­шое распространение имела квашеная и вяленая пища (мясо и рыба). Употреб­ляется также и сырое мороженое мясо. Печенка, почки, сердце, хрящи, глаза, костный мозг употребляются в сыром виде сразу после забоя животного. В преж­ние времена в пищу шли также личинки оленьего овода, полупереваренное со­держимое оленьего желудка. Кровь оленя употребляется в пищу свежей, сме­шанной с травами, из нее варится густой бульон, ее сберегают в больших меш­ках для замораживания зимой или брожения летом. Мясо сохраняется в осо­бых ямах, вырытых у кочевников в середине яранги, у приморских жителей — рядом с жилищем.

Сушеное оленье мясо — традиционная еда ламутов и юкагиров, они режут его на тонкие полосы, сушат на открытом воздухе и слегка прокапчивают над очагом. Морские охотники в летнее время сушат тюленьей китовое мясо. Наибольшие различия в традиционной кухне народов Чукотки выражаются в отношении к рыбе. Если для юкагиров и памутоа это один из основных продуктов питания, то чукчи и эскимосы используют ее в редких случаях.

Барча, или порса (юкагир.) — вяленая рыба, порезанная на мелкие части и сваренная с рыбьим жиром.

Вилк'итын (чукот.) — квашеное оленье мясо. Готовят из мяса взрослых оленей, забитых в конце лета Мясо плотно укладывают в кожаные мешки и хранят в темном прохладном месте. Готово для употребления к зиме, к заморозкам. Зимой вилк'итын едят как строганину или варят.

Виллевыт (чукот.) дэк'чэ (эвен.) — квашеные головы рыб Кожаный мешок или сосуд с плотной крышкой выстилают сочной травой, на которую складывают рыбьи головы. Мешок закапывают в землю. Через 5-6 дней головы гото­вы к употреблению.

Вилльегыт (чукот) — квашеные ласты морских животных. Ласты тюленя (нерпы, лахтака) или моржа, завернутые в траву, держат плотно завязанными в кожаном мешке. В летнее время блюдо готово через 3-4 дня (верхний кожаный покров должен легко отделяться). Блюдо считается большим деликатесом

Вилмуллымуд (чукот.) — копыта, панты и губы оленя прожаривают на открытом огне. Очищают от золы и складывают в посуду с холодной водой на 3-4 дня для удаления горького привкуса. Кипятят на слабом огне до смягчения, добав­ляют печень, почки и свежую кровь оленя, закладывают в кожаный мешок и плотно завязывают. Блюдо готово к употреблению через несколько месяцев.

Емрат (чукот) — кора молодых побегов полярной ивы Кору отбивают молот­ком от стержня ветки, мелко крошат вместе с мороженой оленьей печенью или кровью. Блюдо сладковато и приятно на вкус. Кывик (эск ) — колбаса из оленьего мяса и жира.

Кыкватъол (чукот.) — сушеное мясо. Используется грудная, окорочная и под­лопаточная части туши оленя.

К'опальгын, кымгыт (чукот.) — рулет из моржового мяса со шкурой. Из спин­ной и боковой части туши моржа вырезается квадрат кожи вместе с мясом. На мясо выкладываются печень, очищенные кишки, легкие, почки. Рулет завора­чивается и сшивается. Хранят в прохладном месте, предохраняя от чрезмерного закисания. Употребляют в пищу зимой а мороженом виде.

Ман'так (эск.) — свежее китовое сало со слоем хрящевидной кожи. Мыг'ак (эск.) — уха из наважьей икры.

Мылк'опат (чукот.) — бульон из молодых листьев щавеля, приправленный нанувъе, заливают небольшим количеством сгустившейся оленьей крови и варят на слабом огне,

Нанувье-э'легйит (чуког.) — вывернутые наизнанку сушеные оленьи кишки. Их поджаривают на огне и используют как приправу к жидким горячим блюдам.

Пельхи (юкагир.) — съедобные коренья.

Прара (эск.) — колобки из мелко нарубленного (толченого) вареного оленьего мяса и сала. Одно из любимых (праздничных) эскимосских блюд.

Прэрэм (чукот.). Хорошо проваренное оленье мясо очень мелко рубят, смешивают с топленым салом. Когда масса начинает густеть, ей придают округлую форму и замораживают. Прэрэм — хороший гостинец при посещении соседей. особенно морских охотников.

Пылъюмых'так (эск.) — смесь кислых трав с жиром. Кислые травы закваши­ваются в сосуде, затем смешиваются с тюленьим жиром и замораживаются.

Сик'лъюг'ик'ак (эск.) — мелко нарубленное тюленье мясо с заквашенными листьями полярной ивы.

Слъывагак (эск,) — сырая рыбья икра, перетертая с жиром.

Тэвъэл (чукот) — сушеная рыба (юкола). Филе рыбы отделяют от костей, со­храняя кожу. На филе делают надрезы для быстрой просушки.

Хаша (юкагир ) — суп из оленьей крови Свежую кровь варят и взбивают.

Хулть (эвен.) — зернистый порошок из сушеного и вяленого рыбного филе.

Основным напитком коренных народов, практически повсеместно, был и оста­ется чай. Пьют его очень крепким, не добавляя в него молока, сахара, сала или муки Пьют чай в большом количестве три или четыре раза в день. В старину у чукчей он считался целительным средством, главным образом против простудных заболеваний. Раньше при недостатке или отсутствии чая употребляли листья ягодных и некоторых других растений.

По данным В. Г. Тан-Богораза, оленные чукчи, ламуты и коряки иногда употребляли в пищу особый род белой глины, добавляя ее в бульон. У кочевых оленеводов, в том числе чукчей, был обычай жевать лиственничную серу. Примор­ские жители употребляли для этого очень сильно копченный тюлений жир
северные олени питаются ягелем, это их основная еда. ;)
Особенности охоты на северных оленей

Отправлено Oleg Y. - 15.01.2001 10:14 в ответ на Владимиру М об оленях. от Док - 15.01.2001 00:11

> Ты вот 300 Вин.Маг. пристреливал.А реально-ли в рогатую
> собаку попасть,точнее убить с одного(двух) выстрелов из
> чего-бы то ни было(в охотничьем понимании,какие-нибудь
> ультрамагнум калибры).Пускай не с первого раза,а после
> каких-либо упражнений,потратив время,своё и
> специалистов.Какую-нибудь приспособу на ГТС построить? Но
> чтобы выбрал - тук - и готова. В диапазоне 300-400 метров,в
> реальных природных условиях.Или шансов нет никаких,как не
> тренируйся,только П/А способен.Только Уважаемые участники
> Конфы: не раздувайте опять спор о том,что есть настоящее
> охот.оружие.Вопрос в том,что можно-ли в принципе решить
> такую задачу в довольно экстремальных северных
> условиях,заранее подготовившись.
Пока Владимир не отвечает поделюсь информацией.
Именно информацией, т.к. это не мой опыт.
Как правило, на северного оленя охотятся не с целью добыть пару оленей для спортивного интереса, а с целью заготовки мяса.
Так как иначе спортивный интерес будет очень дорогим удовольствием.
Для увеличения добычливости охотятся на стадо.
В зависимости от времени года это выглядит следующим образом:
- когда стадо мигрирует - тогда делают засаду на каком-нибудь узком месте на маршруте стада;
- когда стадо пасется - тогда окружают на нескольких (4-5) снегоходах и не давая оленям убежать заставляют их кружиться (ездят вокруг стада на большой скорости) и стреляют на ходу (иногда с одной руки).
На таких охотах оленей набивают десятками, их обрабатывают, а туши оставляют в виде большой кучи (человек, который впервые участвовал в заготовке ~80 оленей делился впечатлениями. Кстати, страшно тяжелая работа), а потом забирают на УРАЛе.
Потом мясо продают или меняют на продукты питания (мука, масло, чай, сахар и т.д.), на ГСМ, запчасти для тех же снегоходов, патроны и т.д.
Возвращаясь к оружию для такой охоты можно констатировать, что лучше СКС оружия нет! В таких условиях эксплуатации никакие Тигры/Вепри/Сайги долго не выдерживают (Кто ездил на снегоходе знает, что как все щели забивается снегом).
СКС как система "оружие+боеприпас" как будто специально предназначен для такой охоты (и ++ дешевое) - большой ресурс, легкость и хороший баланс (можно стрелять одной рукой ;))), скорострельность, приемлемая точность.
Прицельная дальность для таких охот максимум 150-200м, как правило, ближе, да и цель размером с большую собаку ;)) (если даже не попадешь в оленя в которого целил, то пуля в другого попадет (стадо большое). Короче, кучность для такой охоты достаточна.
С 400м стрелять смысла нет, т.к. если даже попадешь, то остальные убегут и их надо будет искать сутками, а это дорого -топливо, время и прочее.
Читайте люди, на здоровье.
Благородный олень

Благородный олень - один из самых красивых и ценных представителей охотничьей фауны. Высота быка в холкерав-на 1,2-1,4 м, длина тела - 1,9-2,4 м. Живая масса взрослых быков колеблется от 180 до 340 кг. Коровы легче на 20-40%. Сложение стройное и пропорциональное. Холка несколько выше крестца. Голова легкая, довольно вытянутая. Глаза блестящие, желто-карие, с глубокими слезниками. Нос черный, голый, отделен от верхней губы узкой, светлой, волосистой полосой. Лоб широкий, между глазными впадинами слегка вогнутый. Уши пригнутые вперед, яйцевидные, верхний конец заостренный, длина их равна половине длины головы. Шея длинная, тонкая, выгнутая, с боков сильно сплюснутая. Ноги стройные, мускулистые. Хвост короткий, скругленный. Копыта черные, в боковой проекции треугольной формы.

Волосяной покров состоит из твердых остевых волос-и мягкого подшерстка. Окраска различна в зависимости от сезона, пола, возраста и наследственных свойств животного. В нижней части шеи - грива удлиненных волос.

Летом у быков цвет шерсти верхней части тела обычно красно-бурый, брюхо красноватое или желтовато-белое. Ноги и голова сероватые. Зимой цвет шерсти верхней части туловища быка сероватый или серовато-желтый, брюхо - интенсивного коричневато-бурого оттенка. На шее грива темных, красновато-бурых волнистых волос длиной 10-15 см. Цвет шерсти коров более серый.

У всех благородных оленей на нижней губе небольшое черное пятно.

Телята в первые месяцы после рождения красновато-бурые, с округлыми, желтовато-белыми пятнами.

Рога у оленей вырастают из выростов лобных костей. Первые, покрытые нежной шерстью костные бугорки появляются у 7-8 месячных бычков в ноябре или декабре. Они постепенно удлиняются (пеньки) и служат основанием, из которого весной следующего года вырастают первые рога в виде шильев.

Первые рога - без розетки. Они очищаются только в сентябре. В третью весну после рождения первые рожки сбрасываются, и на их месте вырастают новые, имеющие уже по меньшей мере 2-3 отростка и розетку у основания. Максимальной величины рога достигают в возрасте животного 10-13 лет, потом их величина снова уменьшается. По числу отростков определить возраст быка невозможно. Взрослые быки обычно сбрасывают рога в марте-начале апреля. Новые растущие рога покрыты бархатистой, богатой кровеносными сосудами кожицей, которую быки стирают с рогов, когда те окончательно вырастут, - в июле или начале августа.

Отпечатки следов у благородного оленя меньше, чем у лося, имеют форму сердечка. Перепутать их можно только со следами крупного кабана. Главное отличие - у благородного оленя отпечатки задних пальцев не выходят за ширину отпечатков копыт передних пальцев и бывают видны только на рыхлой почве или на снегу. Отпечатки копыт быка значительно больше коровьих, более округлые, сближены друг с другом. Отпечатки копыт передних ног немного больше отпечатков копыт задних конечностей.

Зимой экскременты твердой консистенции, имеют форму желудя, черно-зеленого цвета, один конец острый, другой - с выемкой. Весной они меньшей длины и более круглые, мягкие и складываются более плотными кучками. В период кормления перед гоном (август-сентябрь) форма экскрементов неопределенная, они сливаются в массу, покрытую слизью. Во время голода и в период гона у быков экскременты мелкие, неопределенной формы.

Благородный олень встречается как в хвойных, так и в лиственных лесах. Летом благородные олени разбредаются по всему лесу. Чаще всего их можно встретить на влажных, изобилующих лиственными деревьями, травянистых лесных участках, вблизи лугов, вырубок или полей, где они пасутся по ночам. Осенью благородный олень предпочитает более сухие, богатые ягелем и брусничником леса. Зимой благородные олени обитают в лесах, где имеется мелкий кустарник или пригодный в корм подрост или подлесок, состоящий из можжевельника, сосны, осины, рябины, крушины, ивы, ясеня.

Благородные олени живут стадами - взрослая самка и ее дети за нынешний и прошлые годы. Самцы, начиная с третьего года жизни, живут своим стадом.

Брачный период у благородных оленей наступает незадолго до трудной зимы. Интенсивный гон обычно приходится на середину сентября, пик продолжается до конца месяца.

Во второй половине мая или в начале июня самка отделяется от стада. Теленок появляется на свет сравнительно хорошо развитым.

Благородные олени - прекрасные пловцы, у них отлично развиты слух и обоняние.

Благородный олень образует семь подвидов, из которых среднеевропейский, марал и изюбр имеют промысловое значение.

Среднеевропейский олень обитает на западе европейской части России, в Прибалтике, Белоруссии, Воронежском, Хоперском, Башкирском, Мордовском заповедниках.

Это олень средних размеров. Вес быков - до 160 кг. Летняя шерсть имеет окраску от желто-рыжей до красновато-бурой, зимой серо-бурая. Зеркало белое, окаймлено черно-бурой полосой, хвост короткий. Рога средних размеров, имеющие не менее шести отростков со сложным ветвлением концов, где они лежат в разных плоскостях и образуют корону. Благодаря такому ветвлению на каждом роге бывает до десяти и более отростков.

Карпатский олень населяет Карпаты. Он гораздо крупнее среднеевропейского. Рога очень большие, но часто нет короны.

Кавказский олень. Живет на Кавказе, крупный, с большими тяжелыми рогами.

У одних короны очень сложные, у других - отсутствуют, тогда рога заканчиваются двумя отростками (вилкой). Отростков на рогах меньше, чем у среднеевропейского.

Крымский олень распространен в лесах горного Крыма. По размерам уступает всем предыдущим подвидам. Рога меньше, чем у других оленей. Корона образуется редко. На каждом роге обычно не более шести отростков.

Марал водится в горных лесах Алтая, Саян, Прибайкалья, Тянь-Шаня, Джунгарского Алатау. Это самый крупный олень, длина тела - 250-265 см, высота в холке - 135-155, вес - 300-340 кг.

Шерсть круглый год бурого цвета, зеркало большое рыжее, хвост короткий. Ежегодная смена рогов проходит с февраля месяца. Рога большие, толстые. Внешней структурой они отличаются от рогов предыдущих подвидов. Первый надглазничный отросток начинается у самой розетки, второй надглазничный (ледяной) и третий расположены недалеко друг от друга. На каждом роге не более шести - восьми отростков, наиболее длинный - четвертый. В этом месте рог делает довольно резкий излом назад и вниз. Рог заканчивается чаще двумя отростками, но если их и больше, то они всегда лежат в одной плоскости и короны не образуют.

Изюбр обитает в горных лесах Забайкалья и Дальнего Востока (бассейн р. Амур и горы Сихотэ-Алиня). Летом окрас шерсти яркий, красновато-рыжий, но темнее, чем у марала, зимой цвет бурый. Зеркало летом почти сливается с окраской спины, зимой - рыжего цвета. Он меньше марала и с более легкими рогами с пятью-шестью отростками. Стволы рогов короче, но по толщине иногда превосходят рога марала, развал рогов меньше. Самый большой отросток - четвертый, но развит слабее, как и у марала резко изгибается назад и вниз. Короны на концах рогов не бывает.

Бухарский (тугайный) олень распространен в Туркестане, в тугаях по Амударье, по долинам Теджена и Пянджу, не поднимаясь в горы. Длина тела достигает 180-220 см, высота в холке - 110-120см, вес - 140-150кг. Шерсть светлой, почти однообразной песчано-бурой окраски, зеркало мало. Рога упрощенного строения, несут не более пяти отростков. Поставлены прямо, заканчиваются двумя, изредка тремя, отростками, лежащими в одной плоскости, почти перпендикулярной к плоскости тела. Главный ствол в основной половине сильно прогнут назад и образует около среднего отростка ясно выраженный изгиб внутрь. Корона формируется очень редко.


Олень - очень распространенное животное. Особенно увеличилось его поголовье после второй мировой войны. Олени появились и в тех районах, где раньше не наблюдались. Сегодня они водятся практически во всех лесных массивах, правда, в неодинаковом количество. В карпатских лесах в годы войны численность оленей значительно уменьшилась, а размножению препятствует большое число обитающих в этих местах волков, наносящих ощутимый урон оленям.

Классический - восточноевропейский (карпатский) олень - наиболее распространен. В результате скрещивания с иными видами образовалась порода среднеевропейского оленя. Это так называемый красный альпино-атлантический олень.

У карпатского оленя в зимнее время шерсть серая, у альпино-атлантического с рыжевато-бурым или рыжевато-темно-серым оттенком. Первый достигает массы 180-250-300 кг, максимальная масса второго 150-170 кг. Самка весит значительно меньше. Скрещенные животные имеют признаки обоих пород.

Олени живут стадами, создаваемыми по полу. Старые и больные олени живут одиноко. У самок обычно главенствует старая самка, стадо самцов ведет самый молодой олень. В начале гона стада объединяются, и взрослые олени создают с самками и детенышами самостоятельные стада, которые сохраняются на протяжении гона. Вблизи стада с вожаком держатся 1-2 молодых оленя, старший из них активно участвует в случке. Питаются растительной пищей: травой, клевером, зерновыми. Обгрызают побеги деревьев, поедают плоды дичков, желуди, буковые орехи, рябину, дикие каштаны. Едят сочные листья, кору деревьев и кустов.

Начало и ход гона у оленей зависит от активности самок, соотношения полов, погоды и физического состояния животных.

Гон у оленей начинается в середине сентября и продолжается 3-4 недели. Самцы во время гона громко ревут, иногда издают звуки, напоминающие отхаркивание. Самок оплодотворяют постепенно, по мере их готовности к гону. Самцы-соперники ведут ожесточенные бои за самку. Часто такие схватки используют более слабые олени и уводят наблюдавшую за боем самку, или спариваются с ней прямо не месте боя.

Беременность самки длится 34 недели. В конце мая - начале июня самка рождает одного, реже двух покрытых шерсткой с белыми пятнами на спине детенышей. В первую неделю оленята весьма слабые. Питаются молоком матери до поздней осени, иногда до зимы, хотя уже самостоятельно принимают и растительную пищу.

На охотничьем языке на первом году жизни детенышей называют оленятами, на втором однолетним самцом (самкой), на третьем - оленем или самкой оленя, позже - старой самкой, быком. Старая самка является ведущей или главной самкой, самец - вожаком, главным оленем. Половое созревание оленя наступает на третьем году, оленихи на втором.

Рога у оленей вырастают из выростов лобных костей. На выростах формируются венчики, затем вырастают стволы, заканчивающиеся верхушками, вилками или короной. Из ствола растут отростки. В зависимости от расположения они подразделяются на первые или глазные, надглазные или надочники, средние или подкоренные и находящиеся над ними волчьи". Глазные и средние отростки имеют большое практическое значение при схватках самцов во время гона. Рога бороздчатые, чешуйчатые (жемчужные), слегка ограненные. Относятся к вторичным половым признакам и служат как оружием, так и украшением оленя. Рога - желанный трофей каждого охотника. Сброшенные рога - ценное сырье для изготовления пуговиц, рукояток ножей, люстр и иных предметов обихода.

На шестом месяце формируются у оленя на лобных костях выросты. Сквозь кожу на лбу они прорезаются примерно на 11 месяце и служат ему до конца жизни. Подкожные сосуды выделяют роговую массу, которая конусовидно на них наслаивается, постепенно формируя рога, которые прорезаются в возрасте около тринадцать месяцев, обычно в сентябре. Рога олень сбрасывает в мае, т. е. до истечения второго года. Первые рога, как правило, прямые, не разветвленные, и потому их владельца называют спичак. Образующиеся рога слабые и мягкие, развиваются под защитной кожей с шерстью, очень чувствительной особенно на верхушках. В период дозревания рогов олень, как правило, прячется в густые заросли, задерживается на ветреных местах, ныряет в воду, всячески скрываясь от мух. комаров и других насекомых, причиняющих рогам боль. К созревшим рогам прилив крови прекращается и кожа начинает подсыхать, чесаться, лопаться и лущиться. Животное старается побыстрее очистить свои рога, обдирая их о тонкие деревья, чтобы избавится от зуда и боли. Окровавленная кожа постепенно отпадает и животное, как правило, пожирает ее. Очистившиеся рога имеют сначала светлый, а затем приобретают свой характерный цвет, зависящий и от цвета сока деревьев, о которые олень обдирал рога. Опыт оленеводов в заповедниках показывает, что добавлением различных минеральных веществ (кальциевого фосфора и т. п.) в пищу и кормовую соль можно в значительной мере ускорить рост и развитие рогов.

У молодых оленей рога прорезываются в августе, у взрослых в июле. Наиболее интенсивен процесс ночью. Старые особи сбрасывают рога в феврале-марте, молодые в апреле. Больные или раненые животные свои рога не сбрасывают вообще. Стволы обычно отпадают поочередно, иногда с разницей в несколько дней.

Олени на первом году жизни называются оленятами, с появлением первых рогов - спичаки.

Первые рога всегда проходят стадию спичек, причем спички эти без веничков. И вторые, плохо развитые оленьи рога могут быть спичками, но у них уже формируются венички. Если на каждом стволе оленя выросли два отростка (вилка), то его принято называть вильчак, затем шестилеток, восьмилеток, десятилеток и т.д. Когда на одном из стволов количество отростков меньше, чем на другом, то тип оленя определяется по стволу с большим количеством отростков: его называют непарным восьмилетком, десятилетком.

Отростки рогов у оленей, их количество не соизмеримо с возрастом, обычно стадия вильчака отсутствует. Рога образуются сразу с шестью, даже с десятью отростками, что является закономерным в последующие годы жизни животного. Например, четырехлетний олень может встретиться с шестью, восьмью, десятью и двенадцатью отростками на стволах.

Возраст определяется по челюсти, лобному шву, ярко выраженному между выростами лобных костей на черепе молодого оленя (косули) и едва заметен у старого оленя (косули). Возраст можно определить тоже по расположению и размерами выростов лобных костей, а также по другим признакам на черепе.

Челюсть также является довольно точным показателем возраста животного. Форма и степень стертости коренных зубов, резцов и клыков, искривленность резцов, их форма, длина, цвет и высота шейки зуба - вот факторы, по которым можно определить возраст оленя (лани, косули).

Существует общая характеристика рогов оленей, рекомендуемых для разведения - расположение роговой массы по всей длине ствола, т. е. от венчика до кроны. Считается, что самые породистые олени имеют в верхней части ствола больше роговой массы, чем в нижней. При положении в фас у рекомендуемых для разведения оленей вся масса рогов как бы укладывается в прямоугольную рамку. Наоборот, у животных не представляющих особой ценности, они принимают форму прямоугольного треугольника, острый угол которого направлен вверх. Большая часть роговой массы сосредоточена в нижней чисти стволов.

Олень живет 20 лет, изредка больше. Довольно характерным внешним признаком возраста является телосложение животного, по которому опытный охотник весьма точно определяет возраст оленя, Если у двухлетнего или трехлетнего животного стройное тело, тонкая, почти прямая шея с короткой гривой, то у четырехлетнего тело покрупнее, грива гуще и под бородой образуется подгрудок. У пятилетних, семилетних оленей довольно грузное тело, длинная густая грива. Грива создает впечатление, что шея этого животного толще. В связи с увеличивающимся подгрудком голова вы глядит более прямоугольной и носят ее олени слегка опустив. Двигаются более степенно. В этом возрасте олени очень осторожны, избегают просек, полян, открытых мест.

У восьмилетних оленей, и более старых, мощная грудь, отвислое брюхо, почему ноги кажутся короче. Голова у старых оленей короткая, грузная, держат ее слегка опустив, что придает им солидность. Также очень осторожны, избегают открытых мест.

Клыки - это глазные зубы в верхней челюсти самца или самки оленя. Чем животные старше, тем клыки короче и сильнее сточены. Иногда в возрасте от 15 до 18 лет встречаются олени, у которых клыки стерты совсем. Форма, величина, угол наклона, степень стертости клыков - все это также служит для определения возраста особи. Правда, лишь приблизительно. Из клыков изготовляются украшения для шляп, они заменяют драгоценные камни в ювелирных украшениях, декоративных заколках, запонках и т.п.

Причиной искривления и порастания лыком рогов может быть болезнь или ранение половых органов. Такое животное бесплодно.

У оленя, оставившего позади пик физического развития, формирования и крепости рогов - происходит это в возрасте 12-14 лет - с каждым последующим годом отростки отпадают и рога становятся менее массивными.

Стареющий олень с небольшим количеством отростков на длинных острых стволах очень опасен для других животных во время гона. Таких оленей считают вредными.

Олени, подобно диким кабанам, любят валяться в грязи, купаться. При этом они очищают свое тело от паразитов и отдыхают во время гона.

Челюсть также является довольно точным показателем возраста животного. Форма и степень стертости коренных зубов, резцов и клыков, искривленность резцов, их форма, длина, цвет и высота шейки зуба - вот факторы, по которым можно определить возраст оленя (лани, косули).

Существует общая характеристика рогов оленей, рекомендуемых для разведения - расположение роговой массы по всей длине ствола, т. е. от венчика до кроны. Считается, что самые породистые олени имеют в верхней части ствола больше роговой массы, чем в нижней. При положении в фас у рекомендуемых для разведения оленей вся масса рогов как бы укладывается в прямоугольную рамку. Наоборот, у животных не представляющих особой ценности, они принимают форму прямоугольного треугольника, острый угол которого направлен вверх. Большая часть роговой массы сосредоточена в нижней чисти стволов.

Олень живет 20 лет, изредка больше. Довольно характерным внешним признаком возраста является телосложение животного, по которому опытный охотник весьма точно определяет возраст оленя, Если у двухлетнего или трехлетнего животного стройное тело, тонкая, почти прямая шея с короткой гривой, то у четырехлетнего тело покрупнее, грива гуще и под бородой образуется подгрудок. У пятилетних, семилетних оленей довольно грузное тело, длинная густая грива. Грива создает впечатление, что шея этого животного толще. В связи с увеличивающимся подгрудком голова вы глядит более прямоугольной и носят ее олени слегка опустив. Двигаются более степенно. В этом возрасте олени очень осторожны, избегают просек, полян, открытых мест.

У восьмилетних оленей, и более старых, мощная грудь, отвислое брюхо, почему ноги кажутся короче. Голова у старых оленей короткая, грузная, держат ее слегка опустив, что придает им солидность. Также очень осторожны, избегают открытых мест.

Клыки - это глазные зубы в верхней челюсти самца или самки оленя. Чем животные старше, тем клыки короче и сильнее сточены. Иногда в возрасте от 15 до 18 лет встречаются олени, у которых клыки стерты совсем. Форма, величина, угол наклона, степень стертости клыков - все это также служит для определения возраста особи. Правда, лишь приблизительно. Из клыков изготовляются украшения для шляп, они заменяют драгоценные камни в ювелирных украшениях, декоративных заколках, запонках и т.п.

Причиной искривления и порастания лыком рогов может быть болезнь или ранение половых органов. Такое животное бесплодно.

У оленя, оставившего позади пик физического развития, формирования и крепости рогов - происходит это в возрасте 12-14 лет - с каждым последующим годом отростки отпадают и рога становятся менее массивными.

Стареющий олень с небольшим количеством отростков на длинных острых стволах очень опасен для других животных во время гона. Таких оленей считают вредными.

Олени, подобно диким кабанам, любят валяться в грязи, купаться. При этом они очищают свое тело от паразитов и отдыхают во время гона.

Челюсть также является довольно точным показателем возраста животного. Форма и степень стертости коренных зубов, резцов и клыков, искривленность резцов, их форма, длина, цвет и высота шейки зуба - вот факторы, по которым можно определить возраст оленя (лани, косули).

Существует общая характеристика рогов оленей, рекомендуемых для разведения - расположение роговой массы по всей длине ствола, т. е. от венчика до кроны. Считается, что самые породистые олени имеют в верхней части ствола больше роговой массы, чем в нижней. При положении в фас у рекомендуемых для разведения оленей вся масса рогов как бы укладывается в прямоугольную рамку. Наоборот, у животных не представляющих особой ценности, они принимают форму прямоугольного треугольника, острый угол которого направлен вверх. Большая часть роговой массы сосредоточена в нижней чисти стволов.

Олень живет 20 лет, изредка больше. Довольно характерным внешним признаком возраста является телосложение животного, по которому опытный охотник весьма точно определяет возраст оленя, Если у двухлетнего или трехлетнего животного стройное тело, тонкая, почти прямая шея с короткой гривой, то у четырехлетнего тело покрупнее, грива гуще и под бородой образуется подгрудок. У пятилетних, семилетних оленей довольно грузное тело, длинная густая грива. Грива создает впечатление, что шея этого животного толще. В связи с увеличивающимся подгрудком голова вы глядит более прямоугольной и носят ее олени слегка опустив. Двигаются более степенно. В этом возрасте олени очень осторожны, избегают просек, полян, открытых мест.

У восьмилетних оленей, и более старых, мощная грудь, отвислое брюхо, почему ноги кажутся короче. Голова у старых оленей короткая, грузная, держат ее слегка опустив, что придает им солидность. Также очень осторожны, избегают открытых мест.

Клыки - это глазные зубы в верхней челюсти самца или самки оленя. Чем животные старше, тем клыки короче и сильнее сточены. Иногда в возрасте от 15 до 18 лет встречаются олени, у которых клыки стерты совсем. Форма, величина, угол наклона, степень стертости клыков - все это также служит для определения возраста особи. Правда, лишь приблизительно. Из клыков изготовляются украшения для шляп, они заменяют драгоценные камни в ювелирных украшениях, декоративных заколках, запонках и т.п.

Причиной искривления и порастания лыком рогов может быть болезнь или ранение половых органов. Такое животное бесплодно.

У оленя, оставившего позади пик физического развития, формирования и крепости рогов - происходит это в возрасте 12-14 лет - с каждым последующим годом отростки отпадают и рога становятся менее массивными.

Стареющий олень с небольшим количеством отростков на длинных острых стволах очень опасен для других животных во время гона. Таких оленей считают вредными.

Олени, подобно диким кабанам, любят валяться в грязи, купаться. При этом они очищают свое тело от паразитов и отдыхают во время гона.

Туша выпотрошенного оленя западного типа в пору физического расцвета весит 130-170 кг, карпатского 180-250 (самки 70-110 кг). Рога карпатского оленя весят в среднем 6-8 кг. У отборных, высокопородистых особей - 10-12, а иногда и 13-14 кг.

У оленей западного типа рога намного легче, даже самые крупные трофеи не достигают массы 10 кг. Мясо оленей является ценным продуктом питания, пригодным для приготовления разнообразных вкусных и полезных блюд. Рога, шкура, кишки, жир, копыта тоже могут использоваться после промышленной обработки.

Большой урон поголовью животных наносят волки, медведи, рыси, которые, прочем, нападают только на слабых и молодых оленей. Опасны, особенно для молодняка, бродячие собаки. Представляют опасность для животных также и паразиты, такие как Cephenomyia stimulator и различные виды стронгилюсов. Распространены среди животных и кожные заболевания.

Источник: http://www.hunter.com.ua
Размещено: Вс. 22 Февраля.
если вам во сне приснился олень...

Северный олень
--------------------------------------------------------------------------------
Северный олень во сне — означает добросовестное исполнение служебных обязанностей и верность в дружбе, несмотря на все превратности судьбы.

Если во сне Вы управляете оленями — значит. Вам вскоре предстоит хлебнуть горя, но Ваши друзья не оставят Вас в этой ситуации.


****

3517 Серебристый олень

чтобы рассмотреть игрушку нажмите на картинку

Это просто и весело для вашего малыша построить серебристого оленя. Он готов к приключениям! Крупные элементы удобны для маленьких ручек.
Производитель: LEGO (Дания)
Поставщик: ООО "Компания "С-Тойз"

Возраст: от 12 мес. до 3 лет
Вес: 300 гр.

Товара временно нет на складе
(http://www.virastayka.ru/catalog/toy.asp?kat=3&toys_n=4944)
На кабана із загінкою

Це — найпопулярніше осіннє полювання. Зазвичай збирається компанія у 5-10 чоловіків (дозволено — до 15), домовляються з окремим мисливським господарством і приїжджають на вихідні. Колективне полювання — справа дуже серйозна і потребує дисциплінованості. Обов'язково — інструктаж із техніки безпеки за підписом кожного у журналі реєстрації. Зазначаються номер ліцензії, вид тварини, місце, спосіб та дата полювання, а також номери посвідчень всіх мисливців та номери їх контрольних карток. Тверді, писані та неписані правила облавного полювання вироблені десятками років, і простий їх перелік зайняв би не одну журнальну шпальту.

Нагоничі з собаками (загінка) «піднімають» кабана та женуть його на мисливців, що стоять кожен на своєму номері і чекають. Не дозволяється курити, розмовляти і взагалі шуміти. Наближення кабана можна визначити за валуванням собак та криками нагоничів, які до того ж калатають по стовбурах дерев палицями. Стріляють з відстані 50-60 метрів, і тільки той мисливець, на чий номер вискочив звір. Усі спірні питання на полюванні вирішує головуючий, чиє слово — закон.

На сьогоднішній день мисливські господарства намагаються орієнтувати любителів полювання на використання гладкоствольної зброї, бо куля з нарізної (карабіна) летить на значно більшу відстань і може поранити когось із загінки. Завдяки оптимальному співвідношенню ціни та якості найбільшою популярністю в українських мисливців користуються рушниці російського виробництва, Іжевського й Тульського заводів. Вартість зброї — від 400 доларів.

Мисливські господарства є при кожному карпатському держлісгоспі. У перелік послуг, що надаються для мисливців, входять: проживання, транспорт, єгерський супровід, організація загінки, ветеринарне обстеження, обробка трофеїв, виготовлення опудал.

Для читачів журналу, які бажають приїхати на полювання у Прикарпаття, додаємо невеличкий довідник. За цими телефонами можна отримати детальну інформацію та домовитись про організацію «мисливського уїкенду».
Настало время составить список нашего клуба:

Основатель клуба:

Хомяк-Джедай

Почётные охотники на оленей:

Dr.HellRaiser [Metall Boss]
Maska-Z
Nafanya

Охотники-новички:

Хозяин Ада


Для того,чтобы вступить в клуб оставляйте заявку или пишите мне в аську.
Деякі віхи з історії Славутчини у світлі археологічних досліджень

Колодний О. (краєзнавець, м. Львів)

В статті подається короткий нарис історії Славутчини у найдавніші часи. На основі найновіших археологічних джерел та досліджень проводяться узагальнення, визначаються характерні риси притаманні розвиткові теренів Славутчини протягом століть. Також каталогізуються існуючі та відомі на даний момент археологічні пам’ятки Славутського району.

Археологія Славутського району тісно пов’язана з геоморфологічною структурою території даного регіону. Тому перш ніж розглянути основні характерні особливості археологічних досліджень на теренах Славутчини ми мусимо з’ясувати геоморфологію.

Більшість сучасних дослідників геоморфології (П.М.Цись, А.Б.Богуцький, В.П. Савич та інші) вказують на той факт, що геоморфологічна структура Славутчини характеризується наявністю голоценових та пізньоглаціальних терас, північна частина району до того ж характерна наявністю мореново-зандрової та сандрової поверхні. Також тут проступають силурські скелі та виходять на поверхню природні ресурси сформовані у період крейди, міоцена і кембрія. Подібна складна структура поверхні вказує на існування глибоких (30-40 м) річкових долин з асиметричними скатами та терасоподібним і широким дном, що особливо добре простежується у районі Р. Горинь біля с. Ташки.

Заплави та над заплавні тераси річок, що проходять теренами Славутського району – Стир, Іква, Горинь, Устя, Корчик, складені з алювіальних відкладень. Дані відкладення широко представлені пісками, супісками та суглинками. На поверхні заплав досить часто спостерігається таке явище, як розвіювання пісків. П.М.Цись відносить територію Славутчини до Волинсько-Подільської височини. Характерною особливістю, як вказує даний дослідник, є широка розповсюдженість делювіальних відкладень на схилах ерозійних уступів, балок, річкових долин. Делювіальні відкладення представлені здебільшого лесовими породами за структурою ясно шаруватими, неоднорідними, з прошарками і лінзами піску, найбільша кількість якого спостерігається в основі делювіальних шлейфів. Саме з цими делювіальними шлейфами є пов’язаною більшість пам’яток археології пізньопалеолітичного характеру.

В.П.Савич розглядаючи пізній палеоліт Південно-Західної Волині вказує на те, що у межах Волино-Подільської височини виявлено було зональність акумулятивних і денудаційних типів рельєфу, що дозволило виділити 3 основних геоморфологічних під області. Територія Славутського району в основному розташована у під області Волинської височини і лише незначна частина південних теренів Славутчини – у північній частині під області Подільської височини. Н.Дмитрієв та П.М.Цись вказують на той факт, що Волинська височина маючи неоднорідну геоморфологічну будову виділяє 2 райони у яких і розташований Славутський район. Це – Рівненське слабко горбкувате підвищення у межиріччі Стира й Горині та Аннопільська рівнина, яка включає у себе східний район Волинського підвищення розташований на схід від долини р. Горинь. Н.Дмитрієв досліджуючи геоморфологічну структуру Волино-Подільської височини, назвав Аннопільську рівнину – Аннопільським плато. Однак ми погоджуємося із думкою В.Д.Ласкарєва про Аннопільську рівнину, оскільки саме така назва найбільш вдало відповідає морфологічним особливостям нашого району.

Особливо, як на нашу думку, є потрібним зосередити увагу на тому факті, що у Славутському районі скрізь на денну поверхню виступають верхньочетвертинні або по-іншому вюрмські леси. Важливим є також те, що значна частина знахідок палеолітичного характеру та певною мірою мезолітичного та неолітичного, залягає у еолово-делювіальних лесовидних товщах, на глибині від 0,50 до 11 м від сучасної поверхні. Подібне глибинне розташування археологічних пам’яток пов’язане із положенням у рельєфі і з сучасною денудацією.

Найдавнішим поселенням людей на теренах сучасної Славутчини є стійбище періоду пізнього палеоліту за 2,5 км на південь від м.Славута по лівому берегу р.Горинь. Дане стійбище було досліджене у 1972 р. В.К.П’ясецьким. На площі розмірами 150:40 м дослідником було виявлено залишки палеолітичної кам’яної індустрії. Подальші археологічні дослідження на теренах Славутчини вказали на те, що пам’ятки раннього етапу пізнього палеоліту є можливим віднести до початкової фази паудорфського інтерстадіалу, а поодинокі знахідки пізнього етапу пізнього палеоліту уздовж р. Горинь біля с. Нетішина – до післяпаудорфського віку.

Для того щоб більш детальніше розглянути проблему геологічного віку пізньопалеолітичних знахідок на теренах Славутчини необхідно, на нашу думку, більш детальніше розглянути питання стратиграфії вюрму.

Як вказує В.П.Савич, вюрмські відклади у Європі поділяються у залежності від різних наукових гіпотез. Таким чином існує поділ на двочленний вюрм (W1, W2), на тричленний вюрм (W1, W2, W3) з двома інтерстадіалами та на чотиричленний вюрм (W1, W2, W3, W4). У середині вюрмської – холодної пори сучасними дослідниками виділено наявність ряду інтерстадіалів, тобто тимчасових потеплінь клімату. З холодною порою також пов’язане утворення лесів, а з інтерстадіальним періодом – утворення викопних ґрунтів. Незважаючи на існування ряду дискусій, усі вчені без виключення визнають існування ґрунту, який поділяє в юрм при його двочленному поділі, або ж є останнім інтерстадіалом у тричленному поділі. Даний ґрунт отримав назву – паудорфського чи "штілфрід В". На основі проведення радіовуглецевого аналізу (С14) було встановлено вік "штілфріду В" – від 29-39 до 25-26 тисяч років до н.е. і це при тому, що абсолютний початок вюрму лежить приблизно біля 70 тис. років тому. Опісля паудорфського інтерстадіалу у інтервалі часу 25 – 15 тис. років тому на теренах Європи відбувається поступове похолодання, яке змінюється поміркованим кліматом пізнього льодовика, приблизно 15-10 тис. років до н.е. Починаючи з 10 тис. років до н.е., як на теренах сучасної Славутчини, так і по усій Європі, настає теплий голоценів період, що за своїми основними характеристиками нагадує сучасний клімат.

Аналізуючи виявлені археологічні матеріали зі Славутської пізньопалеолітичної стоянки є можливим визначити, що найбільш поширеною ділянкою господарства перших людей на теренах Славутчини було мисливство. На даній стоянці у знайденому крем’яному інвентарі та виробах з кістки значне місце посідають знаряддя праці, що використовувалися у мисливстві : крем’яні вістря, ножі, різці, скребки, скребло подібні та сокироподібні знаряддя праці, кістяні наконечники дротиків, а також проколки. Також значне місце серед знарядь мисливства займали й дерев’яні вироби – рукояті до різних крем’яних знарядь, древка метальної зброї і т.д.

На основі наявності примітивних крем’яних та кістяних знарядь, а також застосовуючи етнографічний матеріал зібраний серед відсталих народів світу, дослідниками-археологами було висунуто тезу про те, що палеолітичні мисливці вдавалися до різних способів полювання – робили засідки, сильця, копали ями і використовували яри, які маскували і у які заганяли тварин. Крім того великого поширення набуває копання ям, у які ставилися загострений стовп чи кілька стовпів і у які після відповідного маскування заганяли тварин.

На думку П.П.Єфименко полювання пізньопалеолітичної людини вимагало своєрідної попередньої підготовки, яка супроводжувалася відповідним культовим церемоніалом. Кожний мисливець у мисливській групі даного часу мав своє певне завдання. Беззаперечним є той факт, що методи полювання були різними і залежали від характеристик певного виду тварин. Тобто полювання на великих тварин – мамонтів, волохатих носорогів – вимагало одних мисливських хитрощів, а полювання на малих тварин – песців, росомах – вимагало інших. Подібне полювання приносило суспільству пізнього палеоліту левову частину засобів до існування, а також до примітивного виробництва. Окрім того, що мисливство давало м’ясну їжу, воно також забезпечувало шкірою для одягу та жител, кісткою та рогом для виготовлення знарядь і творів мистецтва.

Перевага мисливського господарства у пізньопалеолітичний період є визначальною рисою для усіх районів, заселених людьми того часу. На підставі досліджень проведених В.П.Савичем на території Південно-Західної Волині, ми можемо вважати, що й на Славутчині основною здобиччю мисливців були мамонти (переважно молоді), північні олені, зубри, волохаті носороги, ведмеді, зайці. Л.А.Черниш вказує на те, що перевага північного оленя у остеологічних матеріалах вказує на зростання полювання на північних оленів у мисливстві другої половини пізнього палеоліту, що є певним хронологічним показником.

Дещо меншу роль у пізньопалеолітичному суспільстві відіграє збиральництво. Розглядаючи палеоліт України П.І.Борисковський вказував на знаходження серед археологічного матеріалу розкопок ряду кам’яних розтиральників, якими розтиралися їстівне коріння, дикоростучі зерна та інші злаки. Поряд із збиральництвом другорядну роль відіграє і рибальство. Хоча на теренах, як Славутчини, так і Волині в цілому, не виявлено рибальських знарядь, кісток риб або зображень риб, однак у порівнянні з суміжними територіями Європи дозволило В.П.Савичу зробити припущення про певне місце рибальства у господарській діяльності пізньопалеолітичної людини.

На основі аналізу палеолітичних матеріалів, як з теренів Славутського району, так і суміжних територій, ми маємо змогу простежити деякі характерні процеси у виготовленні кістяних й рогових знарядь й предметів побуту. Проблема технічних прийомів та методик виготовлення кістяних виробів досить ґрунтовно розглянута у працях І.Г.Шовкопляса, С.А.Семенова, М.Д.Гвоздовера, П.П.Єфименко. У даних дослідженнях вказується, що обробка кістки й рогу була широко розповсюджено у пізньопалеолітичну добу. З кісток і рогу виготовляли знаряддя для мисливства, рибальства, збиральництва, предмети побуту і мистецтва. Великі кістки, особливо з мамонтів, значною мірою використовувалися під час будування жител. Остеологічний матеріал, що виявляється у розкопках палеолітичних стоянок, є досить багатим на розбиті бивні мамонтів, обрізані в основі роги північних оленів, кістки з надрізами на поверхні та готові закінченні знаряддя.

С.А.Семенов на основі довготривалих розкопок довів наявність сокироподібних знарядь у пізньопалеолітичній добі, а також молотоподібних знарядь виготовлених переважно з кісток/рогів північного оленя. Для виготовлення молотоподібного знаряддя праці підбиралися переважно роги з грубою основою. Основну частину рога при першому відростку обрізували навколо на 2/3 товщини, а потім відламували. Залишений один відросток слугував рукояттю, а обрізана основна частина – робочою частиною молотка.

Аналіз крем’яних та кістяних знарядь та їх перегляд через бінокулярну лупу, проведений В.П.Савичем, дозволив виділити ряд знарядь, які використовувалися для обробки шкіри. На перший план виділяються скребло подібні знаряддя, які були знайдені і у стоянці біля м. Славута. Подібні скребло подібні знаряддя є різних типів з прямим, дугастим і значно рідше – з сильно заокругленим робочим краєм. Деякі із знайдених знарядь подібного типу є трохи заполірованними від використання їх у роботі. На думку Л.Л.Залізняка такі знаряддя використовувалися для відскреблювання м’якоті під час обробки шкіри. Крім того у обробці шкір використовувалися крем’яні знаряддя у кістяних рукоятках, з повздовжнім пазом, а також скребки й ножі спрацьовані на правий бік.

Обробка шкір у пізньопалеолітичну добу займала значне місце у виробництві первісної людини. Шкіри великих тварин, за висловом В.П.Савича, оброблялися для прикриття наметоподібних жител. Тут найкраще пасували шкіри мамонтів та волохатих носорогів. Шкіри малих тварин використовувалися для виготовлення одягу. Виявлені кістяні знаряддя для перетягування сухожилля через отвори під час зшивання одягу, а також кістяні й крем’яні проколки вказують на існування примітивної техніки у зшиванні шкіряного одягу.

Наведені вище факти господарської діяльності пізньопалеолітичного суспільства Славутчини дозволяють торкнутися особливостей ладу пізньопалеолітичного суспільства даної території. Особливо важливим тут є питання про час виникнення племінної організації. Відомий дослідник Г.П.Григор’єв доводить, що племінні об’єднання родових общин існували вже у пізньопалеолітичну епоху. Однак такі дослідники, як П.І.Борисковський та П.П.Єфименко спираючись на оригінальні матеріали, вказують, що наприкінці пізнього палеоліту племінний лад був ще на ембріональній стадії розвитку. Отже остаточне об’єднання родових общин у племена відноситься ними до періоду епіпалеоліту. На наш погляд, найбільш вірогідною є твердження про те, що племінний устрій на теренах Південно-Східної Волині (до якої входить і Славутчина) у епоху пізнього палеоліту ще не склався, а був у стадії формування (В.П.Савич, І.І.Винокур).

Беручи до уваги археологічні матеріали, а також етнографічні данні, з суміжних територій та суміжних культур, дослідники прийшли висновку, що у пізньопалеолітичному суспільстві існував певний розподіл праці у середині кожної родової общини. Даний розподіл праці проходив за статтю і віком. Одні види праці виконували суто чоловіки, другі – жінки, треті – підлітки. Певну працю виконували також особи старшого віку. Деякі види праці, наприклад облавне полювання, виконувалося великими людськими колективами, можливо, навіть за участю жінок. Безумовним є також те, що у літній період року жінки велику увагу приділяли збиральництву.

Отже удосконалення кремінних знарядь праці та поява нових форм сприяють збільшенню продуктивності полювання та виникненню можливості створювати певні запаси їжі.

Початок мезолітичної епохи (приблизно 10-8 тис. років до н.е. за І.І.Винокуром; від 10 до 6-4 тис. р. до н.е. за Я.К.Козловським) співпадає на території України, як і в Європі в цілому, з закінченням льодовикового періоду. Відбуваються певні кліматичні зміни – клімат за своїми основними характеристиками наближається до сучасного. Тундрові простори пізнього палеоліту поступово вкриваються лісами. Поряд з цим зникають великі тварини палеоліту та з’являються нові: шляхетний олень, лось, зубр, бурий ведмідь, кабан.

Слід відзначити, що на теренах сучасної Славутчини знаходиться більш ніж 36% усіх відомих пам’яток періоду мезоліту у Хмельницькій області. Як і у попередній, пізній палеоліт, основна маса мезолітичних поселень розташована уздовж р. Горинь. Проведені археологічні розкопки встановили, що в основному на території Славутського району простежуються пам’ятки культур Нобель-Кунин та Кам’янець-Бараннє, остання близька до яніславецької культури періоду пізнього мезоліту.

Як вказує Д.Я.Телєгін "мезоліт – це перехідний етап від давнього кам’яного віку т.зв. палеоліту, до неолітичної епохи". Отже мезоліт стає часом значних досягнень людини у мистецтві оволодіння силами навколишнього середовища, вдосконалення засобів праці та помітних змін у соціальній структурі, духовному життю мезолітичного населення України та Славутчини зокрема. Зникнення великих тварин настійливо вимагало від людини вироблення нових засобів полювання та нової зброї для полювання на будь-якого звіра, особливо дрібного (зайця, лисиці і т.д.). Відбувається поступовий перехід від облавного полювання на великих тварин, до полювання на дрібних не стадних тварин.

Визначальною рисою мезолітичної культури стало винаходження та широке використання лука й стріл, що значно підвищило продуктивність мисливського господарства, допомогло індивідуалізації цього заняття. Як вказує Л.Л.Залізняк у мезоліті вдосконалюється та розвивається техніка обробки кременю та кістки. Важливу роль починають відігравати збірні метальні засоби праці та зброї, під час виготовлення яких, за даними Д.Я.Телєгіна, використовуються різні крем’яні вкладиші та гострія, т.зв. мікроліти – трапеції, сегменти, трикутники, різного роду гостриці та пластини з затупленою спинкою, пластини зі скосом ретушовані на кінці. Так наприклад під час розкопок мезолітичної культури Кам’янець-Бараннє у розкопах Нетішин І та Нетішин ІІ було виявлено типові трапеції, що є близькими за структурою до трикутників пізньомезолітичної яніславецької культури. Крім того у розкопі культурного шару Нобель-Кунин з поселення Нетішин І було виявлено наконечники до списів свідерського типу. У зв’язку з широким освоєнням значних лісових просторів у мезолітичному суспільстві широко використовуються засоби обробки дерева – сокири та тесла. Мезолітичні сокири й тесла – це великі засоби праці виготовленні у техніці двосторонньої оббивки. Такі засоби праці формують окрему групу археологічних пам’яток – макролітичну. Отже мікроліти та макроліти є основними групами крем’яних засобів праці у мезоліті.

Специфікою розвитку продуктивних сил у мезоліті, на думку С.І.Бібікова, був поступовий перехід від привласню вальних форм господарювання (полювання, збиральництва, рибальства) до відтворюючих (скотарства, землеробства). Взагалі мезолітична епоха відноситься до первіснообщинної формації яка характерна колективним способом ведення господарства, відсутністю соціальної нерівності та експлуатації однієї людини іншою. Поступово проходить процес приручення й одомашнення деяких диких тварин, а також процес переходу від збирання рослинної їжі в природі до вирощування культурних рослин.

Як і в попередні часи (оріньякська, солютрейська та мадленська епохи пізнього палеоліту) основною соціальною структурою залишається родова община. Саме в епоху мезоліту було створено об’єктивні умови для переходу людини до осілого стану. Вперше у період мезоліту з’являються родові могильники та складаються певні норми релігійних уявлень.

У період з VI – V по IV – III тис. до н.е. населення сучасної Славутчини вступило у заключну фазу кам’яного віку – неоліт, який польський дослідник Л.Козловський датує періодом від 5 600 до 2 500 рр. до н.е. Підходячи до розгляду основних характеристик неолітичної доби слід вказати на формування виразних різниць між культурами даного часу. Дані різниці як правило базуються на регіональній основі, з огляду на яку більшість польських дослідників (Л.Козловський, Я. Костржевський та інші) відносять територію Волині, а також її складову частину – Славутчину, до рільничо-тваринницьких культур Правобережної України. Серед цих культур дослідники виділили 2 основних, що є характерними для нашого району – це буго-дністровська культура та раннє трипілля.

Як вказує І.І.Винокур, у праці присвяченій історії лісостепового Подніпров’я та південного Побужжа, в епоху неоліту дістає свого найбільшого розвитку землеробство та скотарство. Відбувається приручення та окультурення великої рогатої худоби (бика), а також свиней, кіз, овець. Серед злакових культур у землеробстві найбільшого поширення набуває ячмінь та пшениця.

На теренах Славутчини неолітична доба представлена пам’ятками пізнього неоліту у місті Славута, селах – Берездів, Кутки, Красносілка, Нетішина, Солов’є, Старий Кривин, Стригани, станція Бараннє/Улашанівка. Зупинимось більш детально на основних характеристиках цих пам’яток.

Під час проведення розкопок у вище вказаних населених пунктах району було виявлено, що у період неоліту тут найбільшого поширення набула Волинська мегалітична культура.

Приблизно у 4 тисячолітті до н.е. на базі яніславецької пізньомезолітичної культури формується Волинська мегалітична культура, яка входить до раннього періоду культури кулястих амфор. Поселення культури ВНК було виявлено біля м.Славута та у розкопі Бараннє ІІ. Поселення цієї культури, як і попередніх археологічних культур розташовуються на піщаних дюнах вздовж берегів річок, у заплавах.

Основними рисами, що є характерними для усього періоду неоліту є стаціонарні житла каркасного типу з двоскатною покрівлею. Іншою характерною рисою є винайдення та поширення глиняного посуду (первісної кераміки). Кераміка неолітичних племен Славутчини, та й усієї України, була ліпною, мала характерне округле денце або ж пласке й вкривалася примітивною орнаментацією лінійно-меандрового характеру. Взагалі, як вказують Л.Лупій, Р.Кравчук та Г.Охріменко, для Волинської неолітичної культури є специфічним певний декор горщиків. Переважна більшість таких горщиків прикрашалася гребінцевим штампом, рядами відтисків нахиленою паличкою – "копитцями", широкими лініями, сітчастою штриховою, нахиленими чи вертикальними насічками. Під зрізом вінця йшов ряд проколів або наколів з одного чи двох боків. Вироби були тонкостінними, коричневого кольору з відмінною естетикою. Під час виготовлення такого посуду до тіста додавалися посічена трава, пісок, товчена кераміка (шамот). Безперечно, що серед спільноти Волинської неолітичної культури значного поширення набула мисливська магія, анімістичні вірування, культ духів, а також здійснювалися обряди з метою здобрення духу мисливства, мисливські танці і т.д. Найнижчу ланку суспільної організації ВНК становила парна сім’я.

Приблизно у IV тисячоліття до н.е. давнє населення Славутчини вступило до нового періоду у розвитку людства – періоду мідного віку або енеоліту. Саме з періодом енеоліту пов’язана велика кількість відкриттів і нововведень. У даний відрізок часу людство опановує мистецтво обробітку перших металів – міді та золота. Як вказують І.І.Винокур та Д.Я.Телєгін, перші вироби з міді були кованими, а основу їм становила самородна мідь.

Поряд з застосуванням металічних виробів виникає землеробство орного типу із застосуванням тяглової сили бика. Також з’являється такий важливий винахід загальнолюдського значення, як колесо. З винайденням колеса також пов’язана поява двоколісного візка-гарби.

У період енеоліту вдосконалюється керамічне виробництво, з’являються гончарні печі, залишки яких у великій кількості виявляються у поселеннях трипільської культури. Поширюється та дістають розвитку прядіння й ткацтво. Входить у практику циліндричне свердління кам’яних порід за допомогою порожнистого свердла. На думку І.І.Винокура, такі свердла найчастіше застосовувалися при виготовленні бойових сокир-молотів.

У мідному віці для переважної більшості населення сучасної Славутчини основним заняттям, що давало засоби для існування, було землеробство і у меншому – скотарство. З їх розвитком людина перестає бути залежною від природи у тих обсягах, що спостерігалися у попередні часові періоди. Поряд з унезалежненням розвитку людства відбувається посилення ролі батьківського права у роді та племені, з’являються сприятливі умови для появи соціального та майнового розшарування, виділення родоплемінної знаті – вождів.

Вказані вище досягнення у розвитку племен періоду енеоліту сприяли появі та розвиткові перших проявів міжплемінного обміну продуктами власного виробництва. Отже з проходженням першого великого суспільного поділу праці з’являється надлишкове виробництво.

Доба мідного віку на теренах сучасної Славутчини представлена всесвітньо відомою трипільською культурою. Період трипілля представлений у нашому районі поселеннями біля та у селах Бесідки, Киликиїв, Крупець, Малий Скнит та Полянь. Датування розвитку трипільської культури є однією з основних проблем у сучасному трипіллязнавстві, на думку Я.К.Козловського. Даний дослідник датує знахідки культури трипілля від IV – середини ІІІ тисячоліття до н.е. до 2300 років до н.е. Таким чином увесь період існування трипільської культури поділений на 6 основних фаз розвитку: фаза Флорешті, фаза А, фаза В1, В2, фаза С1, С2. Найбільш ранньою фазою відомих на теренах Славутчини трипільських поселень є фаза А, до якої відноситься поселення поблизу с. Малий Скнит. Усі інші відомі трипільські поселення Славутчини датуються фазами В2 та С1.

Культура раннього (фаза А) та середнього (фаза В1, В2) періодів трипілля характеризується досить високим рівнем домобудування. Житла споруджуються з глини з глиняною ж долівкою. Форма жител – прямокутна з двосхилим дахом. Розміри поселення у середньому коливаються у межах 30 – 50 кв.м. Помешкання за звичай ділилося на кілька основних частин, у кожній з яких був жертовник, піч, а також стояв посуд. Планування жител відбувалося за методом концентричних кіл поділених радіальними вулицями.

Основним заняттям трипільського населення України, та й Славутчини зокрема, було землеробство. Вирощувалося декілька сортів пшениці, ячменю та проса. Окрім занять землеробством давнє трипільське населення Славутчини розводило биків, свиней, овець та кіз. Земля в основному оброблялася звичайною роговою мотикою. Отриманий врожай злакових культур вижинався за допомогою кістяного збірного серпа з крем’яними вкладишами. На основі трипільських поселень суміжних із Славутчиною територій ми маємо змогу стверджувати, що серед трипільського населення широкого вжитку мали зернотерки, на яких зерно переробляли на муку та крупу.

Віднайдені на трипільських поселеннях залишки кераміки дали змогу науковцям поділити їх на 2 основних типи – кухонну та столову. Якщо кухонний посуд, являв собою керамічні вироби прості за формою із скупим орнаментом, який складався з окремих наліпив та пальцевих защипів по шийці посуду, то столовий посуд був більш досконалим. На відміну від кухонного, який виготовлявся з глини з домішками шамоту, столовий посуд мав за основу добре відмулену глину, яка під час обжигу набувала червоного кольору та доброї міцності. Орнаментація столових виробів є досить багатою, однак переважають спірально-меандрові форми. Хоча на більшості поселень періоду трипілля в Україні знайдений посуд має прокреслений орнамент (фаза А та В1) або нанесений розписом чорною, бурою, рідше білою фарбами (фаза В2 – С2), однак знахідки на Славутський поселеннях (сс. Малий Скнит, Бесідки, Полінь) в основному носить монохроматичний характер з використанням чорної фарби. Найбільше подібних знахідок було зроблено у поселенні біля с. Бесідки, де було віднайдено давню гончарну піч із залишками розписного посуду, керамічними пряслами та підвісками.

Поряд з автохтонним трипільським населенням на терени сучасної Славутчини у другій половині ІІІ тис. до н.е. проникають племена культур лійчастого посуду та кулястих амфор. Склалися ці культури за межами сучасної України на територіях Польщі та Німеччини. Якщо про існування на теренах Славутчини культури лійчастого посуду говорять лише декілька випадкових знахідок в районі сс. Нараївка та Великий Скнит, то про існування культури кулястих амфор говорять численні знахідки під час розкопок поблизу м. Славута. Дана культура датується серединою – другою половиною ІІІ тис. до н.е. Свою назву ця археологічна культура отримала від характерних форм посуду – вузькогорлих, опуклобоких/кулістих амфор чи опуклобоких широкогорлих горщиків та кубків. Характерною рисою посуду культури кулястих амфор є наявність на плічиках амфор та горщиків двох або чотирьох вушок. Орнаментовано посуд лише у верхній частині, у той час як кришки з високим бортиком – по всій поверхні. Щодо мотивів візерунків на посуду, то, як відзначає І.І.Винокур, вони є досить складними і включають в себе горизонтальні ряди. вертикальні смуги, зигзаги, шеврони та фестони. На думку І.К.Свєшнікова, населення культури кулястих амфор вело досить активний рухливий спосіб життя, що пояснює виявлення незначної кількості стоянок, які носять яскраво виражений тимчасовий характер. Також цей дослідник вказує на ще одну характерну особливість даної культури. Такою особливістю є наявність серед прикрас великої кількості виробів з багато орнаментованого янтарю.

У XVII ст. до н.е. давнє населення Славутчини вступило до останнього великого періоду первіснообщинних формацій. У науці даний період отримав назву – епоха бронзи. на думку польського дослідника М. Гедла, увесь період епохи бронзи слід поділити на 3 основних фази: старша фаза (датується від XVII до XVI ст. до н.е.), середня фаза (датується XV – XII ст. до н.е.), молодша фаза (датується ХІ – VIII ст. до н.е.). Таким чином часова протяжність епохи бронзи лежить у межах XVII – VIII ст. до н.е. Свою назву даний археологічний період часу отримав від першого штучного металу, який почала застосовувати у своєму розвитку людина – бронзи (сплаву міді та олова, рідше сурми чи миш’яку, що замінювали олово). Перевага бронзи над міддю полягала у тому, що даний метал був твердіший за мідь і більш легкоплавким (температура плавлення бронзи становить 800 – 900 °, а міді – понад 1000°С).

У бронзовому віці продовжується поглиблення першого суспільного поділу праці. У землеробських племен лісостепу зростає асортимент культурних рослин. До кількох сортів пшениці, ячменю та проса починають культивуватися льон, коноплі, горох, сочевиця, цибуля, часник, мак, ріпа. Розвитку дістає садівництво. Вирощують вишні та сливи-угорки.

У бронзовому віці ще більшого посилення набувають патріархальні відносини. Спостерігається будівництво малих за площею жител призначених лише для однієї парної сім’ї.

Найранішою археологічною культурою періоду бронзи, що спостерігається на теренах сучасної Славутчини є культура шнурової кераміки. Поодинокі випадки знаходження пам’яток даної культури спостерігаються біля сіл Стригани та Красносілка. Знайдені біля села Стригани посудини з невеличкою петельчатою ручкою нижче краю вінець, а також кам’яна сокира дозволили І.К.Свєшнікову характеризувати їх як матеріали, що відносяться до подільської локальної групи підкарпатської культури шнурової кераміки. Вище згадана знахідка кам’яної сокири, що являє собою шліфований просвердлений виріб з твердої породи каменю була віднесена, за схемою О.Я.Брюсова та М.П.Зіміної, до типу клиновидних сокир. Кераміка знайдена біля сс. Стригани та Красно сілка виготовлена з глини з домішками піску або дрібної жорстви, інколи шамоту і має поверхню сіро-коричневого кольору з яскраво вираженою зглаженністю.

Як і племена інших культур шнурової кераміки, населення подільської локальної групи вело, очевидно, відносно рухливий спосіб життя, особливо це стосується ранніх етапів розвитку даної групи. Взагалі для підкарпатської культури шнурової кераміки є характерним лише тимчасової поселення-стоянки. Як вказує І.К.Свєшніков, більшість посуду культури шнурової кераміки є орнаментованою шнуровим візерунком (звідси і назва культури). Досить часто серед залишків даних культур шнурової кераміки знаходяться крем’яні або мідно-бронзові бойові сокири. Від цих знахідок дані культури отримали ще одну назву – культури бойових сокир.

На кінець XVI та початок XV ст. до н.е. на основі культур шнурової кераміки кристалізуються дві нових археологічних культури – комарівська та тшцінецька. Як вказує Я.Костржевський, на виникнення та розвиток даних культур великий вплив справили пізньотрипільська культура, пізньонеолітична культура гребінцево-накольчастої кераміки, а також деякі південні культури (культура Монтеру, культура Костіса). І.К.Свєшніков у своїй статті присвяченій комарівській культурі поділяє її на 3 основних фази: І – фаза середньої бронзи, ІІ – фаза пізньої бронзи, ІІІ – фаза раннього заліза. На теренах Славутчини є фаза І та ІІ. Залишки пам’яток комарівської культури було виявлено поблизу сс. Стави чани, Солов’є та Сьомаки. На основі цих пам’яток було встановлено, що основним заняттям племен комарівської культури на теренах Славутчини та й усієї України, було землеробство та скотарство, про що свідчать численні знахідки залишків зернотерок, крем’яних серпів, а також кісток свійських тварин – великої рогатої худоби, свиней, коней, овець, кіз. Що цікаво землеробство було підсічним і плужним, що вимагало від давнього населення очищення від лісу значних ділянок землі. Що й здійснювалося за допомогою крем’яних чи бронзових сокир. Щодо способу життя населення даної культури то воно було осілого типу, про що свідчить наявність досить великих поселень.

Під час розкопок 1952-1958 рр. на південь від с. Солов’є у заплаві лівого берега р. Горинь в урочищі "Городище" було досліджено 2 житла комарівської культури з заглибленою основою. У цих житлах було знайдено керамічний матеріал, вироби з кременю, зброю. Дані пам’ятки за своїм асортиментом та матеріалом виготовлення відповідають подібним виробам періоду культури шнурової кераміки.

Спільні риси з комарівської культурою має тшцінецька культура періоду середньої бронзи. На території сучасного Славутського району залишки даної культури було виявлено поблизу с. Солов’є, озера Святе, мм. Нетішина та Славути. Більшість з цих поселень розвідані та розкопані у період 1966 – літа 1967 рр. відомим дослідником В.К.П’ясецьким. Найбільш дослідженим на даний момент є поселення східнотшцінецької культури, що розташоване за 2 км на захід від м. Славута, на заплавній терасі правого берега р. Горинь в урочищі "Білі Піски". З півдня територія поселення обмежена сучасним руслом р. Горинь, а з заходу та північного заходу – старицею.

Хоча розміри даного поселення точно встановити не вдалося, але залишки культурної діяльності простежуються на площі розмірами 1000:50 м. Тут розташовувалося 7 заглиблених жител довжиною 6-8 метрів та шириною до 3 м. Проведені розкопки дозволили відтворити побут населення східнотшцінецької культури на теренах Славутчини.

Східнотшцінецьке поселення під Славутою складалося з напівземлянок, що мали по два приміщення неоднакової глибини (перше заглиблене у землю на 0,3 м, друге – на 0,6 м). Під час розкопок південної частини поселення В.К.П’ясецьким було виявлено близько 110 уламків посуду бурого і жовтого кольорів, при чому деякі з уламків були покриті ангобом з жовтої глини. Аналіз складових частин посуду виявив – домішки жорстви граніту, обкатані зерна кварцового піску та, що характерно, домішки слюди.

Основну частину знайденого посуду становлять уламки посудин тюльпаноподібної форми з слабо відігнутими, потовщеними вінцями, прямо або косо зрізаними. Діаметр посуду 23 – 25 та 18 – 14 см. Великі посудини найчастіше орнаментовані прокресленими смужками. що утворюють характерні прориси – "ялинку", "трикутник" або групу косих смужок. Не рідкими є й комбінації з цих прорисів, як наприклад, паралельних вінцям ліній з косими, косих ліній з крапкою і т.д.

Поряд з знахідками посуду В.К.П’ясецьким було розкопано глиняне прясло з жолобком посередині, чотири цілих крем’яних серпи та два поламаних, сім ножевидних пластин довжиною 7 – 9 см, вістря стріли ромбоподібної форми, п’ять скребків та інші речі з каменю. Особливо потрібно відзначити знахідку уламка бронзового браслета, зробленого з тонкого (2 – 2,5 мм) овального у перетині дроту.

Досить цікаву інформацію дослідникам надають розкопки поховань комарівської та тшцінецької культур. Племена обох культур ховали своїх померлих під курганами або у ґрунтових могильниках. Кургани даних культур були виявлені на теренах Славутчини у селах Дяків, Крупець і Ташки. Ці кургани розміщувалися на підвищеннях великими групами від 5 до 100 одиниць. На цю особливість вказував свого часу В.Б.Антонович, який досліджуючи археологічну карту Волині відзначив наявність великої кількості курганів майже біля кожного села Славутського району. У даних курганах переважають трупопокладення скорчені на боці або рідше випростані, правда іноді зустрічається й трупоспалення. Навколо курганів та могильників, що залягають на горизонті чи у не глибоких ямах, виявляється багато шматків дерев’яного вугілля та численний інвентар, особливо багато глиняного посуду.

У кінці ІІ – на початку І тис. до н.е. (згідно М.Гедла, у ХІ – ІХ ст. до н.е.) на теренах лісостепового Правобережжя та Південної Волині складається нова археологічна культура – білогрудівська. І.І.Винокур та Д.Я.Телєгін вказують, що це є окрема археологічна культура, що склалася на базі комарівської та тшцінецької культур. Однак сучасний польський дослідник М.Гедл асоціює дану культуру з старшою фазою розвитку чорноліської культури, яка є генетично пов’язаною з комарівської культурою. На території сучасного Славутського району поселення та зольники білогрудівської культури були досліджені поблизу м. Славута та сіл Нетішина, Полянь, Солов’є та Сивки.

Племенам культури вище вказаного типу є характерним осілий спосіб життя. Населення займається в основному землеробством та розведенням свійських тварин.

На основі розкопок проведених у 1978 р. С.С.Бережанською та В.К.П’ясецьким у Славутському районі ми маємо змогу прослідкувати основні риси білогрудівської культури. Даними дослідниками було проведено розкопки на лівому березі р. Горинь за 2,5 км на південь від м. Славута. Досліджене поселення займало частину над заплавної тераси і мало довжину 80 – 100 м. Нижче по течії річки, у 500 м від поселення, виявлено було 2 зольники розташовані на відстані 150 м одне від одного. Один з цих зольників був розкопаний вище вказаними дослідниками ще у 1973 р.

Розкопані зольники являли собою невеличкі горби попелу висотою 0,5 та 1,2 м, діаметром 12 та 15:14 м, що створювалися на рівній площадці. У скупченнях попелу виявлено було фрагменти кераміки, знарядь праці, інші поламані речі, а під ними – сліди вогнищ. Встановлено було, що славутські зольники діяли протягом трьох періодів – перший відповідає відкритій площадці з вогнищем та ямою, другий пов’язаний з виникненням на площадці потужного шару насипу з величезною кількістю культурних залишків і кісток тварин, третій – з перервою у діяльності зольника, після якої виникає відносно потужний культурний шар тієї ж структури, що і попередній.

Як і всі інші зольники білогрудівської культури славутські пам’ятка є свідченням певних релігійних обрядів, під час яких розпалювали вогнища і здійснювали жертвоприношення. Загальна чисельність таких священих залишків на розглядуваному зольнику налічує 3 тис., у тому числі 2,5 тис. фрагментів кераміки. Інші знахідки являють собою уламки кременю і каменю із слідами обробки та окремі вироби з глини. кістки й заліза. Знайдено також велику кількість кісток свійських тварин (бика, овець, кіз, свині та коня) та диких (ведмедя, борсука, зайця).

Розглядаючи керамічний матеріал слід відзначити, що аналіз усіх фрагментів підйомного матеріалу дозволив встановити, що у зольнику знаходилося 300 – 500 екземплярів різнотипного посуду. посуд був виготовлений з глини, яка містить домішок піску (досить велико зернистого), добре випалений, має світло-коричневий або сірий колір, однак є невелика група посуду яскраво-жовтого кольору. Поверхня посуду в основному добре загладжена, хоча трапилися випадки злегка підлощеної та навмисно ошершавленої (хрипуватої) поверхні. Основними формами знайденого посуду були горщики з високим опуклим чи банкоподібним тулубом, відігнутими назовні вінцями і широким пласким дном без за країн; миски конічної форми з майже рівними стінками та короткими загнутими всередину вінцями і маленьким пласким дном; кубки з високими, злегка профільованими стінками і напівсферичним дном; мініатюрні мотивні посудини (горщики, баночки, мисочки) білшість яких дійшла до нас у майже непошкодженому вигляді. Окрім вище вказаного матеріалу знайдено було також 3 пряслиця (2 біконічних, 1 котушкоподібне), 10 виробів у вигляді хлібців та коржів, глиняна фігурка свині.

Поряд з керамікою зі Славутського зольника піднято було більше 700 уламків кременю. Багато з них мають вигляд грубих скребків або ножів, при чому на деяких є сліди роботи (забитість і вищербленість). Знайдено також фрагменти від крем’яних серпів. Що цікаво два з них виготовлено з місцевого сірого, непрозорого каменю. Серед окремих знахідок під час розкопок слід відзначити знахідку кістяної проколки та прикраси з ікла кабана у вигляді овального виробу з відшліфованою зовнішньою поверхнею на яку нанесено концентричний орнамент.

Цікавою та важливою для датування зольника є знахідка залізних вудил, яка вказує не тільки на вік зольника, а й на те, що населення білогрудівської культури використовувало коней не лише як тяглову силу, а й як верхову тварину.

На основі матеріалів розкопок Славутського зольника, а також розкопок поблизу сіл Полянь та Солов’є В.К.П’ясецьким та С.С.Бережанською було встановлено, що дані пам’ятки належать до т.зв. могилянської групи пам’яток білогрудівської культури.

Також на основі досліджень вище вказаних археологів ми маємо змогу стверджувати, що більшість курганів, на існування яких свого часу вказував В.Б.Антонович, поблизу сіл Славутського району належить до могилянської групи білогрудівської культури. Це підтверджується також тим фактом, що лише біля м. Славута було знайдено не менше 5 тілопальних поховань та поселень даної культури. Знахідки із Славутського зольника дають можливість датувати існування білогрудівської культури на теренах сучасної Славутчини протягом VIII – VI ст. до н.е. Це твердження також підтверджується знахідками періоду бронзи поблизу мм. Славута та Нетішина, а також сс. Дяків, Вар варівка, Жуків, Красносілка, Крупець, Лисиче, Солов’є, Стави чани, Стригани, Ташки та Улашанівка.

На початку І тис. до н.е. стародавнє населення України розпочинає застосовувати у своєму побуті новий метал – залізо. Саме цей метал сприяв подальшому розвиткові суспільства, поглибленню майнової диференціації, появі рабства. У залізному віці з самого початку були створені нові технічні можливості для спеціалізації ремесел. Це зумовило проходження другого великого поділу праці – від землеробства відокремлюється ремесло. У зв’язку з цим виникає виробництво безпосередньо для обміну, тобто товарне виробництво, а разом з ним і торгівля, що з часом вийшла за межі окремого племені.

Ранній залізний вік на території сучасної України розпочався виникненням кіммерійської культури у степовій зоні України і чорнолісь кою на землях Правобережжя, Висоцькою та лужицькою – у Західній Україні. Разом ці культури створили перед скіфський період в історії України, який датується ІХ – VII ст. до н.е.

Для Славутчини періоду раннього заліза є характерним поширення чорноліської культури землеробських племен Дністро-Дніпровського межиріччя. Пам’ятки даної культури були знайдені біля сіл Жуків, Нетішина, Стави чани та Старий Кривин. Датуються ці пам’ятки VIII – першою половиною VII ст. до н.е. Виявлені неукріплені поселення чорноліських племен займали перші над заплавні і низинні тераси річки Горинь.

Житла на виявлених поселеннях являли собою наземні і напівземлянкові споруди площею 60 – 100 кв.м, що мали дерев’яно-каркасні стіни з послідуючою глиняною обмазкою. У житлах неодноразово виявлялися глинобитні печі та відкриті вогнища.

Подібні будівельні характеристики є властивими й чорнолісь ким городищам виявленим поблизу сс. Нетішина та Старий Кривин. Подібні городища були збудовані на мисах корінних берегів р. Горинь. В основі цих городищ, як вказує С.Трубчанінов, лежало кругле у плані укріплення діаметром 40 – 100 м.

Знайдена під час розкопок кераміка свідчить, що населення чорноліських племен Славутського району користувалося тюльпаноподібними горщиками прикрашеними наліпним валиком, лощеними з багатим геометричним орнаментом корчагами, кубками, мисками, глибокими черпаками. Поряд з знахідками кераміки було знайдено також багато зразків різноманітних прясел, рогових рал, мотик і кам’яних зернотерок. Слід також відзначити, що для поселень чорноліської культури на теренах сучасної Славутчини є характерним незначне знаходження виробів з металу.

У середині – кінці VI ст. до н.е., згідно М.Гедла, населення теренів Славутського району вступило до нового періоду в історії – періоду скіфських культур, а саме періоду існування волинської локальної групи пам’яток скіфського часу. Пам’ятки даного археологічного періоду на Славутчині знайдені біля мм. Славута та Нетішина, а також біля сс. Дяків, Киликиїв, Клепачі та Миньківці. В загальному ці пам’ятки належать до другого етапу розвитку чорноліської культури.

Як і у попередні часи поселення другого етапу чорноліської культури розміщувалися на берегових схилах і дюнних підвищеннях у заплавах річок. На думку І.І.Винокура, це очевидно були родові селища, що складалися з кількох наземних жител і землянок. Однак на відміну від першого етапу розвитку чорноліської культури у даний час поряд з тюльпаноподібними горщиками виділяються високі горщики, черпаки-горнітка, миски з вінцями і загнутими всередину під кутом краями.

У ІІІ – ІІ ст. до н.е. на теренах Славутчини з’являються перші слов’янські племена – племена зарубинецької культури. Дана культура відома в Україні серією неукріплених поселень, як наприклад біля сс. Солов’є, Берездів, Крупець, Кутки, Нетішина, Улашанівка та м. Славута; городищ і могильників, як наприклад біля села Варварівка. Поселення займали високі миси річок, ярів або розташовувалися н над заплавних терасах. Розміри поселень у середньому до 2 га. Для них характерні наземні або заглиблені в землю житла площею в середньому 18 – 20 кв.м. Під час будівництва таких жител використовувалася методика спільна до методики будівництва чорноліських племен, тобто використовувалася техніка каркасного будівництва. Стіни стовпової конструкції обмазувалися рідкою глиною і білилися. Покрівля мала двоскатний характер і вкривалася жердинами, соломою або очеретом. Опалювалися житлові приміщення за допомогою відкритого вогню. Отже це свідчить, що населення зарубинецьких племен вело осілий спосіб життя та займалося в основному землеробством. Вирощувалося просо, пшениця-двозернянка, ячмінь, горох, ріпа, коноплі та льон. Для зберігання зібраного врожаю використовували керамічний посуд, що виготовлявся за допомогою гончарного кругу ручного типу.

У с. Варварівка було виявлено ґрунтовий безкурганний могильник, що належить зарубинецькій культурі. Згідно інформації з даного могильника своїх померлих ранні слов’яни ховали за обрядом трупоспалення в урнах або ямах. Серед супровідного матеріалу знайдено керамічний посуд (лощені горщики, миски, кухлі), а також інші побутові речі (переважно бронзові фібули, браслети, кільця). Загальна хронологія існування племен зарубинецької культури коливається у межах ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.

Епоха ІІ – V ст. н.е. стала періодом панування племен черняхівської культури, яка є археологічним еквівалентом значних соціально-економічних зрушень та етнокультурних утворень. У сучасному Славутському районі більшість селищ та могильників черняхівської культури розташована на місцях колишніх поселень зарубинецької культури. Ці поселення займали ділянки до 1 км довжиною та 60 – 80 м шириною, при наявності від 8 до 15 жител. Житлові та господарські споруди у таких поселеннях поділялися за такими типами: наземні дерево-каркасні споруди, землянки або напівземлянки стовпової чи зрубної конструкцій. Житла мали переважно двосхилу покрівлю вкриту соломою чи очеретом. Для опалення жител влаштовувалися відкриті вогнища, глинобитні печі та печі-кам’янки. Досить топовим явищем стає поява ями-льоху для зберігання харчових продуктів.

Кераміка черняхівської культури складається з гончарних й ліпних виробів: піфосоподібних зерновиків, кухонних горщиків, мисок, глечиків, ваз, кубків. Нерідко серед посуду знаходяться окремі речі, що свідчать про активну участь черняхівських племен у міжплемінному обміні та торгівлі.

Оскільки черняхівське населення досить добре володіло різними ремеслами (залізо обробним. гончарським, ювелірним, будівельним, бондарським, каменеобробним та іншими) не дивним є виявлення надзвичайно вміло зроблених кістяних виробів (проколок, лощил, гребенів, пірамідальних підвісок), залізних (фібули-застібки, пряжки).

Незважаючи на той факт, що черняхівські племена являли собою осілу землеробську спільноту, вони мали тісні торговельні стосунки з Римською імперією (знахідки римських монет) та гото-гепідськими племенами Західної Європи. Про особливість стосунків між східними лісостеповими слов’янами та гото-гепідами (германцями) свідчать дані римського історика Йордана. Відомою є його розповідь про боротьбу остготського короля Віні тара з слов’янським вождем Божем у 70-х рр. IV ст. н.е. Германські племена під час свого походу на терни сучасної Волині та найближчих прилеглих районів застали там цілком сформовану осілу землеробську людність, яка стояла на досить значному рівні розвитку своєї економічної, соціальної та політичної консолідації.

У першій половині І тисячоліття н.е. на базі черняхівських племен виникло перше державне утворення – Антський союз племен. Територія сучасного Славутського району, безсумнівно, входила до цього військово-політичного союзу.

У VI – VII стт. н.е. на зміну племенам черняхівської культури приходять племена дулібів, про яких згадує у "Повісті времінних літ" Нестор-літописець "Дулеби живяху по Бугу, где ныне велыняне…". Однак невдовзі на зміну племенам дулібів приходять племена "велынян"-волинян. Згадками про це рясніють праці візантійського автора Костянтина Багрянородного та західноєвропейського автора Географа Баварського. У ІХ ст. н.е. волиняни разом з іншими слов’янськими племенами увійшли до складу Давньоруської держави – Київської Русі. Нестор-літописець описуючи входження слов’янських племен в єдину слов’янську державу вказує на те, що усі племена в цій державі були споріднені: «Се бо токмо словенеск язык в Руси: поляне, деревляне, ноугородци, полочане, дреговичи, север, бужане, зане седоша по Бугу, после же велыняне". Таким чином терени сучасного Славутського району відійшли до території Київської Русі. Отже з входженням даного району до загальнослов’янської держави розпочинається новий відмінний період розвитку населення давньої Славутчини. Про події подальших періодів історії в основному ми маємо змогу дізнатися вже на основі джерельних матеріалів.
Лала Ахвердова. Олень

Вот рог трубит,
Собачий лай,
Олень бежит
Покинув край
Земли родной,
Где дом, семья,
А за спиной
Гудит земля.
Дыханье рвет,
В груди набат,
Стрела поет,
Но нет преград,
Когда любовь
Горит в груди
И ты готов
На все пойти.
Лишь стук подков
И стук копыт,
Глубокий ров
Пред ним стоит,
Вот прянул он
И шаг назад,
К нему на склон,
Враги спешат,
Тогда взмахнул
Он головой
И перепрыгнул
Ров большой.
Враги вдали,
Дом за спиной,
А впереди
Приют, покой,
Вода ручьев,
Трава лугов,
Трель соловьев
И песнь ветров.

2001г.
Интересно,я почитал :)

Кстати,кто-нибудь смотрел фильм "Особенности национальной охоты в зимний период"?Там есть классная сцена,когда они пошли на оленя охотиться,с помощью рожка специального =))
Басманов Є.І.


МИСЛИВСТВО ЯК ПРЕДМЕТ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Еволюційний розвиток всього живого на Землі завжди відбувався і відбувається зараз у конкурентній боротьбі за місце під сонцем. Не була винятком у цьому процесі і людина на всіх стадіях свого виникнення і розвитку. Вона знаходилась і знаходиться зараз у постійних і нерозривних зв''язках з природою, особливо з живою. Розглянемо тільки одну гілку цих зв''язків - мисливство, але не просто як процес добування їжі окремою людиною, а як екологічні відносини між людським суспільством і тваринним світом і пов''язані з цим глибокі пласти екологічної культури етносу.

Мисливство не завжди і не скрізь, навіть у глибоку давнину, в епоху палеоліту, було основним заняттям людини. На першому місці завжди стояло збирання харчових продуктів рослинного походження – дикорослих плодів, коренів, грибів, ягід, а також доступних продуктів тваринного походження. В залежності від зони проживання, ареалу поширення, традицій, навичок, вірувань, в кінці кінців ступеню потреби (голоду) це могли бути (і є зараз у різних етнічних груп населення) слимаки, молюски, плазуни, земноводні, комахи, яйця птахів тощо.

Продовжуючи логічний зв''язок, можна припустити поступовий перехід від збирання достатньо рухливих об''єктів у воді та на узбережжях водойм до рибальства, а на суходолі – до мисливства. При цьому людина завжди виконувала активну роль по відношенню до природи, до тваринного і рослинного світу, тобто можна сказати, у класичній екологічній системі хижак – жертва вона завжди була і зараз є хижаком, а природа та її елементи – жертва.

Приблизно півтора десятка тисяч літ тому людина від мисливства (вбивства жертви на місці) перейшла до приручення і одомашнення диких тварин (вбивство жертви з відстрочкою в потрібному місці і в потрібний час). Вважається, що одним з перших був приручений і одомашнений собака з різноплановим традиційним використанням і за наших часів. Це і м''ясні породи (Мексика, Китай, Корея та ін.) і тяглова сила на транспорті (народи Півночі Євразії та Північної Америки), і найпоширеніші обов''язки охоронця, пошукача та інші різноманітні напрямки дресирування.

Розселення первісних людей по території, придатній для проживання, могло відбуватись різними шляхами в залежності від роду занять і економіки харчової бази. Якщо основою життя було збирання рослинної та неактивної тваринної їжі, то після того як на певній території було все зібрано, певне людське угрупування було змушено перекочовувати на нове, ще не виснажене (не зайняте ніким) місце. Такий екстенсивний спосіб ведення господарства примушував людей до дуже активного розселення як по знайомій території (кочування), так і по незнайомій (відкриття нових земель).

Людські угрупування, основою життя яких було мисливство, оселялися на шляхах сезонної або добової міграції тварин. Мисливці з такого поселення споряджались у відомих заздалегідь напрямках з відомою завчасно тактикою поведінки. До речі, ця тактика неодноразово проходила репетиції під час ритуальних танців, свят тощо.

Вже тоді люди розуміли, що до кінця зібрати, зловити, з''їсти все без залишку не можна. Треба залишати якусь частину для подальшого життя і для розмноження. Ця традиція з часом була зафіксована навіть у Біблії: "А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш до решти, а попадалих ягід не будеш збирати, - для вбогого та для приходька позостав їх (Лев. 19:9-10).

Загалом традиція залишати щось із урожаю в полі мала своє продовження і в наш недавній час. Збираючи врожай не тільки з поля, а й з городу чи саду, за звичаєм, годиться щось залишити на пні, в землі чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, селяни залишали на кожному дереві по яблуку чи груші, а вишні та сливи залишалися самі собою на недоступних гілках та на вершечку дерева – "на розплід". Серед селян існувало повір''я, що коли забрати з поля чи саду геть усе до краю, то наступного року поле чи сад не вродить.

Разом з появою мисливства виникає і поширюється мисливська магія. Кожна група мисливців розробляла свою міфологію, в якій обгрунтовувала і відтворювала в деталях походження свого роду від тієї чи іншої тварини. Встановлювались суворі обмеження і табу по відношенню до свого уявленого родича, з яким рід має спільного предка. Він знаходиться під охороною роду, йому поклоняються, йому присвячуються різні ритуальні дійства.

У сусіднього роду може бути інший тотемний представник живої природи. Всі вони були наділені якимись привабливими для свого роду рисами, які б люди хотіли наслідувати. Це означає, що кожне плем''я мало стільки тотемних представників тваринного і рослинного світу, скільки в ньому було родів. А так як всі роди пов''язані між собою кровними зв''язками, то це вимагало шанобливого ставлення до всього навколишнього світу.

Стріляти і їсти деяких птиць вважалося гріхом, нечестивістю. Так, на Русі птицями, що особо пошановуються, були голуб і лебідь. Існували повір''я - хто вб''є голуба, у того не стане водитися худоба; а якщо вбитого лебедя показати дітям - вони помруть. Багато заборон існувало і відносно інших представників тваринного світу. Не можна розоряти гнізда ластівки під стріхою – згорить хата, гніздо лелеки на обісті – щастя в домі, не можна брати до рук жаб – на руках будуть бородавки, а на ногах ципки.

До наших часів збереглися в деяких місцях наскельні та печерні розписи, на яких можна бачити стилізовані зображення крупних тварин та сцени полювання на них. Пам’яткою мезоліту є печера поблизу с. Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей і тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, вона служила стародавнім місцем культових дійств.

Звичай споруджувати кургани серед скотарських народів у степах України і Північного Кавказу і з часом поширився по всій території Євразії. Племена‚ які жили в Криму‚ мали звичай розмальовувати стіни кам’яних гробниць‚ що знаходились всередині кургану‚ магічними орнаментами червоною‚ чорною та білою фарбами. Це одні з найдавніших зразків монументального поліхромного розпису в Євразії. На курганах ставили різьблені антропоморфні кам’яні стели – перші пам’ятники людині.

Учені не мають одностайної думки відносно призначення цих розписів. Найбільш вірогідною може бути думка про поліфункціональне призначення цих специфічних об''єктів: ритуальне, практичне, естетичне та ін.

І тоді, і зараз у деяких народів, які ще не встигли відірватися від природи, існує детально розроблений ритуал підготовки до полювання, проведення самого полювання, а також поведінки всіх учасників і причетних до цього полювання. Це можна спостерігати у народів Півночі, індіанців обох Америк, аборигенів Австралії та Африки і багатьох інших. Споріднює їх в цьому ритуалі відчуття провини за вимушене вбивство і спокутування цього гріха.

Так, наприклад, у народності саамі (Феноскандія) найбільшим подвигом вважалось уполювати ведмедя, якого вони пошановували за царя звірів. Тим не менше, всі чоловіки, що приймали участь у полюванні, вважались нечистими. На протязі трьох днів вони повинні були жити в спеціально спорудженій хатинці або чумі, де вони свіжували тушу ведмедя. Оленем, що привіз нартами цю тушу, протягом року не могла управляти жінка.

Ескімоси Берингової протоки вважають, що мисливець повинен дуже обережно поводитися з тушами забитих ним тварин, щоб випадково не образити їх тіні і не накликати на себе і на свій рід всілякі напасті і навіть загибель.

Практичне значення цих явно культових об''єктів полягало в періодичному навчанні, тренуванні і розробці сценаріїв поведінки майбутнього полювання. Керівниками і вчителями молоді виступали досвідчені мисливці.

Зважаючи на величезне символьне значення кожного зображення, можна припустити, що наносити такі малюнки дозволялося тільки знаним умільцям, тобто існували певні естетичні уявлення відносно зображуваних предметів.

На більш досконалих стадіях суспільного розвитку призначення мисливства змінилось. Рельєфи з царських палаців Ассирії зображують сцени царського полювання на різноманітних екзотичних диких звірів. Зрозуміло, що проблема харчування і добування їжі перед царями зовсім не стояла. Полювання перейшло в розряд спортивних розваг і повсякчасної демонстрації правителем свого фізичного стану, здоров''я, кмітливості, а значить і здатності правити державою. При відсутності об''єктів для полювання влаштовувались спортивні розваги з демонстрацією фізичного здоров''я. Так, наприклад, єгипетські фараони двічі на рік для демонстрації свого здоров''я повинні були пробивати списом дерев''яну дошку певної товщини. Така традиція царських полювань дійшла і до наших днів.

За часів Стародавньої Греції полювання на диких звірів утратило своє первісне значення як спосіб здобування їжі. Потреба в полюванні на диких звірів виникала тоді, коли вони загрожували полям і посівам селян. Тому найчастіше в давньогрецькій літературі згадується полювання на диких кабанів і оленів. Відомо, що ці тварини найчастіше пошкоджують поля і тому селяни змушені від них захищатись. У такому разі селяни змушені самостійно полювати з надією здобути смачну дичину, або ж закликали для цієї справи професіоналів-воїнів.

Один з таких випадків відображений у міфі про один із знаменитих подвигів Геракла, коли герой був запрошений до Німеї, недалеко від Тиринфа, його батьківщини. Там місцеве населення страждало від зажерливого Німейського лева. Крім того, сцени полювання на левів збереглися на фресках і в розписах на вазах. Очевидно, леви були на той час достатньо поширені на території Греції. Цікаво, що в багатьох місцях археологи знаходять кістки лева в культурних шарах, датованих раніше першого тисячоліття до н.е. Інколи лев''ячі кістки знаходили у чоловічих похованнях, можливо, як талісман. Існує навіть гіпотеза про вживання лев''ячого м''яса як магічного джерела героїчної сили.

За свідченням Геродота, в першій половині 5 ст. до н.е. левів уже не було ні в Південній, ні в Північній Греції, але їх було ще достатньо в Фессалії та Македонії. За Павсанієм, у другій половині 4 ст. до н.е. леви ще зустрічалися біля Олімпу. В першому столітті леви були вже повсюдно знищені в Європі.

Однак основним об''єктом полювання архаїчної і класичної Греції були зайці. Полювання на них було улюбленою жанровою темою для розпису ваз. Різноманітним способам полювання присвячені дуже детальні спеціальні твори того часу, наприклад, "Кюнегітик" (у перекладі з давньогрецької – "Мисливець"). Ксенофонт (середина 4 ст. до н.е.), автор цього твору, писав, що полювання приносить тілесне здоров''я, покращує зір і слух, є добрим засобом проти старості і є найкращим тренуванням у мистецтві ведення війни. Йому можна довіряти, бо він був свого часу професійним воїном і добре знався на військових навчаннях і тренуваннях.

Легендарні Ромул і Рем, вигодувані вовчицею, ще до свого заснування майбутнього вічного міста Рима підтримували своє існування полюванням. Це заняття було настільки результативним, що вони ділилися здобиччю з бідними пастухами і селянами навколишніх поселень. Можливо, і тут крізь міф проглядає замовлення пастухів на професійний захист їхніх стад від вовків, а селян – від диких кабанів.

Після остаточного завоювання уламків імперії Олександра Македонського римська знать дізналась про грандіозні полювання малоазійських сатрапів. Ці звички спочатку шокували римлян, а потім вони поступово набули поширення серед громадян, які ніколи не служили у війську. Особливо великих розмірів досягло знищення диких тварин після появи звички політичних діячів добиватися прихильності народу безкоштовними роздачами хліба, влаштуванням грандіозних видовищ морських та сухопутних битв, ловами та полюванням на диких екзотичних тварин, боротьбу з дикими звірами на арені цирку спеціально навчених гладіаторів – бестіаріїв.

Особливо прославився своїми тріумфами Гай Юлій Цезар, коли під час тільки однієї постановки 46 р. до н.е. було знищено декілька сотень левів, биків і жирафів. Чим більш екзотичний був звір, тим більше захоплення викликала його смерть. За свідченням Плінія Старшого, під час тріумфу Помпея Великого (55 р. до н.е.) серед диких звірів одних тільки левів було забито 500 штук та слонів – 20 тварин. Серед освічених людей того часу вже знаходились люди, які ставились з жалем до загибелі цих благородних тварин, які, на їх думку, мали щось спільне з людьми.

Традиція змагання людини зі звіром дійшла до нашого часу у вигляді боїв тореадора (матадора) з биком під час кориди. Ці вбивства заради вбивства не може зупинити навіть сам папа Римський.
--------------------------------------------------------------------------------
Каталог товаров\ Народные промыслы\Изделия из кости и рога
брелок Мамонт


[ Все фотографии ] Производитель: ИП Федорова А. Н.
Модель:
Розничная цена: 0.00 р.
Оптовая цена: 0.00 р.
Специальная цена: 0.00 р.

Где купить? Основные характеристики
Цвет :
Размер :

****

Унты женские с вышитыми манжетами из цветных ниток


[ Все фотографии ] Производитель: ООО НПП "Хотугу Танас"
Модель: 4.006
Розничная цена: 5500.00 р.
Оптовая цена: 5500.00 р.
Специальная цена: 5500.00 р.
Унты женские меховые из оленьего камуса, подшита обувным войлоком, отделана манжетами вышитые из цветных шелковых ниток
Где купить?
Основные характеристики
В декабре 1985 г., была закончена работа по техническому перевооружению колбасного производства с доведением проектной производственной мощности на выработки колбасных изделий до 70 т/смену, в том числе:

- вареные колбасы — 28,8 т/см;

- сосиски, сардельки — 17,0 т/см;

- полукопченые — 9,0 т/см;

- твердокопченые — 3,5 т/см;

- копчености — 8,0 т/см;

- ливерные — 3,7 т/см..
Глобус-10

Однажди в українському селі наладілі проізводство свєжерублєних колбас. Рубілі туда і коров, і свиней, вопщем всё живоє, что попадалось на путі Миколі, которий работав в тє далёкіє врємєна забойщиком. І от однажди случілось ЧП: попалась на путі Миколі соплівая дєвочка Насця, которую так назвалі в честь дєдушкі, потому что дєд сцяв гдє попало. І, як то кажуть, нашла коса на вила. Дєвачка воспітивалась в жосткой атмосфєрє сім’ї заядлих лєнінцев-марксістов і знала як впорацця даже з буфєтчицой, нє говоря уже о рядових забойщиках. І от зійшлися дві тєні! Грала сурова музика (як в Глобусі про “какашкі”), даже іще суровіша! Рядом рітмічно работав агрегат по пєрєработкє ковбаси… всё було дуже напряжонно, вокруг висіли гачки на цепах, йшов дим і врємя от врємєні шось десь шипіло. Микола і Насця стали сурово обмінюватись підзатильниками, шпалами, щолбанами с размаху, черепашками, а потом позже, коли розігрілись, і пєндалями! А Микола бил нє совсєм здоров – бо много курив, і був у нєво радікуліт і солі. І от через время начали у Насці випадать із носа соплі, а у миколи солі, і пряміссінько в рітмічено работающий агрегат. Драка конєшно закончилась нанєсєнієм лёгкіх тєлєсних сіняков і рубцов (нє бєз етого, как говоріцца). Но наша сюжетная лінія повертає рєзко в другую сторону. Потому что ковбасу ту – коли стали сортіровать по виходу із агре-Гатта – рішили розділить на два сорта: пєрвий с соплямі, второй – с солямі! С соплямі била дєшевлє, бо її ніхто не хотів брать, то люди стали покупать її ссобакам і котам (їм пофіх шо їсти). А с солямі видалась нічого так, так її стали самі їсти. І стали даже шутіть на ету тєму, коли хлопці з района приїхали і зайшли в буфєт і кричать буфєтчиці: “Надька, водки і колбаси!” А та їм: “Вам яку ковбасу, с солямі?” А ті: “Нє, с соплямі!” І сміюцця-прикалуюцця, підмигують одне одному. В очередной раз, коли тракторісти юрбились за тісним буфєтним столом, зайшов в буфєт кореспондєнт цвітного ілюстрірованого журнала “Людина і колбаса” і записав ету шутку в блокнотік. А позже в етом ізданії вийшла стаття на дві полоси про новий сорт ковбаси: “С салямі”. А потом уже ідєю подхватілі во всём мірє, і хто не попадя став випускать етот сорт. А коли у Миколи закончились солі, стали приглашать других людей.
что толку в колбасных изделиях, если они не из оленины?
что толку ты тут выкладываешь текст на корейском, если его никто не понимает? ;)
Это не корейский... а хохлянский :)))

------------------------------------------------------------------
что толку в колбасных изделиях, если они не из оленины?
------------------------------------------------------------------
Как что толку, не выбрасывать же все это? А если одну оленину трескать по три раза в день, то рано или поздно, она тебе приестся :)

ЗЫ Предлогаю позвать сюда переводчика Плэйшнера...
ЗЗЫ Hellraiser, зачем ссылки пропагандируешь?
А там будут волшебные олени?
А Cabela's Dangeruos Hunts кто-нить играл?
Где вы вобще этот форум откопали?? :))
Весело тут...
Да. КЛуб крутой.
Лучший.
Тут НАВСЕГДА
В воскресенье в поселке Харьягинский, находящемся в 180 километрах юго-восточнее Нарьян-Мара, после распития суррогата алкоголя семеро местных оленеводов почувствовали резкие боли в животе, а позже потеряли сознание. Через некоторое время шестеро из них скончались, еще один оленевод был доставлен в больницу Нарьян-Мар в крайне тяжелом состоянии.

Выяснилось, что суррогат алкоголя оленеводы купили у неизвестных продавцов. По факту массового отравления проводится проверка
Смотрите информацию:

Игра: Doom Hunter
Дата выхода: 2010
Жанр игры: Simulators/Action
Разработчик: Sunstorm Interactive/id Software/Epic Games/Valve

Продолжение орденоносного симулятора охотника Deer Hunter.Сумасшедний учёный открыл портал в ад,тем самым выпустив демонов,которые тот час же вселились в местных оленей.Кому предстоит спасать мир от безумных животных?Конечно же игроку.В игре появяться 200 видов оленей,среди которых будут такие необычные как "Аццкий Олень" "Олень-демон" и "Чернобыльский олень".Игра будет на основе движка нового поколения :Unreal 4.0 Engine
Бокс с игрой (PS 3)

Image Hosted by ImageShack.us
КРУТАЯ ИГРА!!!
ЖДУ!!!
Наверно будет как реальная.
Не, Хамстер, я против охоты. Я зверюшек люблю. А олени - очень милые зверюшки. Вспомни хотя бы Бемби... Так что лучше уж я организую анти_охотничий_клуб... :))
Привет,Лолка :)

Тогда я тебя в Гринписовцы записываю,ок?

Кстати,а игра реально будет крутая,посмотри на разработчиков...Говорят там даже мультиплеер будет типо УТ 2007...Выглядеть будет примерно так:
Олени vs. Охотники
Вот только ждать эту гениальную игру, вам придеться целых 5лет :)
Я игру уже жду с нетерпением
за оленей играть прикольно будет наверное
букаф много ниасилил.
Хома, неужто ты правда думал, что я это всё прочитаю?))
Короче я буду оленем!
Начинайте на меня охотится!
Правила игры такие:
Первый кто обнаружит мой пост и в течении 2 минут следом напишет: ,,Охотник нашёл оленя,, Получает один балл. Игра будет длится в течении часа. Предлагаю в 19-00 начать и в 20-00 закончить. Победителю фанфары и бурные аплодисменты. Предлагаю Лолке тоже быть оленем.
Блин, весело получится, а главное люди в топиках будут в шоке)))
Короче кто за?
Хочу погамать, за чернобыльского оленя, ну на крайняк сгодится аццкий ;))
Супер идея!Наф,респект тебе :)))

Начинаем набор в игру!

Участники:

Nafanya
Хомяк-Джедай
Лана
Ло-Ло
Metal Boss
NeoStalker

и все желающие!
так!!! это вторжение грин писцев!!!! зачем убиваете оленей???!!!! а? а?! А??!!
Ой, мляааа, Наф, я валяюсь! Какой из меня олень? Как говорит моя мама: "Тощая корова ещё не лань"...
Ладно, могу побыть немножко оленихой, если домой раньше не срулю. Во сколько там начинаем-то?
Неее...это Наф скомуниздил мою идею)))
Ваще-то это был мой текст)
Короче! Мы с Лолкой олени, а вы охотники)))
Все согласны???
Вобщем давайте до 19-00 решим всё в деталях и начнём играть)))
Update

Олени :

Лана
Ло-Ло

Охотники:

Нафаня
Хомяк-Джедай
Метал Босс
Неосталкер
и все желающие!
МЫ СОГЛАСНЫ!!! :))

Лана, а мы с тобой будем совершенно незнакомыми оленями, или оленем-мамой и оленем-дочкой, или оленями-сёстрами, или оленями-подругами? О_о
Нафаня оленем не будет! Нафаня будет охотником.
Оленя всего 2.
Лоло и Лана.
Правила надеюсь всем ясны)))
Зовите сюда людей)))
Хм. Значит играем с 19 до 20? А кто будет баллы считать? Нужен судья. Кто будет судьёй?
Играем.
А какие правила?
букаф много ниасилил.
Хома, неужто ты правда думал, что я это всё прочитаю?))
Короче я буду оленем!
Начинайте на меня охотится!
Правила игры такие:
Первый кто обнаружит мой пост и в течении 2 минут следом напишет: ,,Охотник нашёл оленя,, Получает один балл. Игра будет длится в течении часа. Предлагаю в 19-00 начать и в 20-00 закончить. Победителю фанфары и бурные аплодисменты. Предлагаю Лолке тоже быть оленем.
Блин, весело получится, а главное люди в топиках будут в шоке)))
Короче кто за?


Вот правила игры :)
Давайте по быстрому!!!
15 минут до начала осталось!!!
Чего?Расскажите всем вашим друзьям про эту игру =)

Правила понятны,играть могут все желающие ;)
Короче говоря!
Правила ясны всем!
2 оленя Лана Лоло

Кто согласен быть независимым судьёй???
Люди, время мало!! Быстрее
я не поиграю с вами наверное.
время скоро закончится. ((((
Хех... надеюсь мой ник себя полностью оправдает. ;))
я всетаки успею наверное поиграть
давайте начнем быстрее
СЕЗОН ОХОТЫ ОТКРЫТ!ОЛЕНИ НА СТАРТ!
Чё? Поскакали? Ииихааа!!! :))
Нафань, ты чё охоту портишь?
да потому что я убогий. Ладно, веселитесь. А я читерить нихачу...
Охотник нашел оленя ;))
Plhfcnt kjhjubt jktyb b j[jnybrb !!!

Тьфу мля...

Здрасте дорогие олени и охотники !!! Как вам охота ???
БУГАГАГА)))
Так я не ржала уже давно!!!
Всем респект)))
Как будем баллы считать?
Кто у нас судья? ;)

ЗЫ Зафлудились и перефлудились
Мне кажеться,Нафаня выиграл ;)
Флудите товарищи !!! Да прибудет с вами сила !!!
Я читерил =)
На форумах ГТА меня два раза обогнал товарищ NeoStаlker, я удалил два его поста. Прошу отнять у меня их и прибавить ему. Спасибо.
я вернулся
ну вышло у меня поиграть, жаль...
Считать можно очень просто.
Нам теперь с Лоло надо методично удалять свои сообщения и смотреть кто первым был. Вот и всё)))
Ну да, зато наши посты после этого будут смахивать на параноидальный бред.
Что, уже всё? А чё так мало? О_о
Сезон охоты закрыт :)

Давайте отдохнём в нашем клубе.Когда состоиться следующая игра?
Лана, я считаю свои посты, а ты свои, потом сложим.
Ок)
Считай сколько у каждого баллов по твоим постам)))

Думаю, что к восьми уже будут результаты))
Ждите нас ровно в 8:00, по Московскому времени ;))
Веселая игра!!! )))
Ну вот. Мои результаты:

Нео 17 баллов
Хамстер 4 балла
Нафанька 3 балла

:))
жаль что я не пограл
Реакция юзеров:

http://www.playground.ru/forums/splintercell4/89360/#855128
http://www.playground.ru/forums/fahrenheit/89437/#855394
http://www.playground.ru/forums/gothic3/80333/
http://www.playground.ru/forums/kult/43938/#855329
http://www.playground.ru/forums/ut2004/89383/#855350
http://www.playground.ru/forums/hardware/89055/
http://www.playground.ru/forums/x2threat/89387/#855384
Вот мои результаты:

Нафанька 19 балла
Нео 11 баллов
Хамстер 11 балла

ИТОГО:
Нео 28 баллов
Нафанька 22 балла
Хамстер 15 баллов

ПОЗДРАВЛЯЕМ НЕО)))))
Обалденно поржали))))
Спасибо Хомяк, очень интересно (даже страшно) почитать :))

ПОБЕДИЛ?! Ну что же, спасибо всем, было очень весело ;))

ЗЫ Пора удалять свои посты...
Если бы мы оставили свои посты до завтра, то пожрали бы ещё обалженнее :))
Ещё реакция юзеров :))

http://www.playground.ru/forums/morrowind/89096/
http://www.playground.ru/forums/gun/89403/#855245
http://www.playground.ru/forums/matrixpathofneo/88629/
И так, слушайти сюды. Как старый мудрый ахотник, я хачу сказать. Штобы пабедить вам нада взйать многа денег и пайти купить сибе нармальный интирнет. Если вы мадемщик, он же мапедчик или как вас там, то вы мажити записаться в олени-пенсионеры. Но! Хачу вам сказать. Што нармальные ахотники охотяца только на красивых оленей-самочек! И врятли нармальных ахотников прикальнет старый пердун-олень. Паэтому записыватись в группу балельщиц нах, там от вас будет больше проку. ДАЛИЕ хачу дать пару саветов начинающим мля. Штобы харашо лавить аленей надо нимного здружиццо с ним, пагладить чуток и ваапще зделать вид, што вы ничиго плахого низделаете. Удачи.

З.Ы. Я бы победил, просто с отставанием начал... Хомяк докажет.
З.З.Ы. Я себя почистил.
гыгы. А Прикол заключается в том, что победителю придеться удалять больше всего своих постов, так что Хомяк, Нафаня, радуйтесь! ;))
А этот олень отныне будет символом клуба:
Image Hosted by ImageShack.us
http://www.playground.ru/forums/battlefield2/89017/

Гыыыы
У МХ-а просто депрессивное настроение... вот он на всех и лает. ;)
Всё. Олень пошёл пить чай с медком и спать. Всем спокойной ночи и доброй охоты. :))
У МХ-а просто депрессивное настроение... вот он на всех и лает. ;)
Мне как-то пох какое у него настроение. Никто не просит этого умника выступать.
...так вот откуда ветер дует...понятненько...
Nafanya, убери пожалуйста свой пост отсюда: http://www.playground.ru/forums/splintercell4/89360/
Заранее благодарен.
P.S.: MX'а можно понять, не стоит на него неезжать(рррифма!!), тем более свои посты он стёр...
Nafanya, убери пожалуйста свой пост отсюда:
Даже и не собираюсь. Если есть вопросы, я готов их решить приватно.
Когда трогают моих друзей, мне все равно к месту или не к месту. Я грю, я готов решить все приватно, вне форума.
Powerfull
А уж с тобой я конфликтовать и не собирался.

З.Ы. Дико извиняюсь за флуд, но прости, я не могу удалить.
Скажи спасибо Лане...
а мне можно охотится?
Блин, клуб наш флудят???

2 Волк
Охотится просто.
Береш читаеш всю инфу и все поймеш... :-)))))))
2 Volk
http://up.li.ru - вот сайт той же тематики, только на русском.

;-)
пишеш вот такой код (без пробела после скобки < )

< img src="пишеш тут путь к картинке">
Объявляю сезон охоты открытым. Где второй олень? Выходь завай!
Охотники, как из школы вернётесь - свистите. Бум охотиться. :))
ВНИМАНИЕ ЧЛЕНАМ КЛУБА!

Завтра,в пятницу 2-го декабря,примерно в 18:00-20:00 по Московскому времени состоиться игра "Поймай Оленя".В роли оленей заявлены -Lana- и LO-LO.

Для участия в игре оставляйте свои заявки в этой теме.

Напомним,что победителем первой игры был NeoStalker!
Странно, но судя по всему в пятницу активности охотников и оленей не наблюдалось... Быть может перевелись? ;))
B
i
u
Спойлер